Основи захисту прав та інтересів учасників і кредиторів банку

Окремі положення чинного порядку формування та використан¬ня спеціального резерву для покриття кредитного ризику викликають зауваження, потребують доопрацювання та вдосконалення.

Актуальним залишається питання щодо складу видів кредитних операцій, на які нараховуються резерви. Вони постійно розширювалися і відтепер до них належать й операції з векселями, з наданими поручительствами (гарантіями) та авалями, факторинг, фінансовий лізинг, зобов’язання з кредитування, міжбанківські депозити. Зокрема, викликає зауваження порядок резервування коштів на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках. Резервування за ностро-рахунками здійснюється з урахуванням ризику країни, причому за коштами, розміщеними в банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідуються, або які зареєстровані в офшорних зонах, резервування здій¬снюється на всю суму цих коштів. Таким чином Національний банк України орієнтує вітчизняні банки співробітничати тільки з першокласними банками економічно розвинених країн. Для визначення ризику країни використовується встановлений міжнародними рейтинговими агентствами рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній. У документах Національного банку України наводяться назви трьох агентств — Fitch IBCA, Moody’s, Standard and Poors. Проте слід ураховувати думку окремих банкірів: рейтингові агентства не безгрішні та не всезнаючі, їх складно назвати неупередженими суддями, коли йдеться про суверенні рейтинги [233, с. 74].

Жорсткішою стала оцінка Національним банком України блан¬кових міжбанківських кредитів. Короткострокові міжбанківські кредити, як правило, надаються банками один одному без забезпечення. Раніше за умови додержання банком-контрагентом уста¬новлених Національним банком України обов’язкових економічних нормативів наданий міжбанківський кредит переважно класифікувався як «стандартний» або «під контролем». З набуттям чинності зазначеною постановою НБУ до «стандартної» категорії міжбанківський кредит можна було віднести лише за умови, що значення нормативів платоспроможності і достатності капіталу становили відповідно не менш як 15 % і 8 %. Щоб міжбанківський кредит віднести до категорії «під контролем», зазначені нормативи мали становити відповідно не менш як 10 % і 6 %. З прийняттям нової редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» вимоги до адекватності капіталу диференційовано залежно від строку функціонування банку: протягом першого року операційної діяльності він має становити не менше 15 %, протягом другого року — не менше 12 %, а починаючи з третього — не менше 8 %.

Цю вимогу було реалізовано НБУ в інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», яка набула чинності з 1 січня 2002 р. В інструкції нормативи платоспроможності і достатності капіталу були трансформовані у нормативи адекватності регулятивного капіталу та адекватності основного капіталу. При цьому алгоритми розрахунку нормативів адекватності регулятивного та основного капіталу стали жорсткішими та складнішими. Склалася ситуація, коли новоствореному банку простіше одержати міжбанківський кредит, ніж тому, що функціонує понад два роки, оскільки банк-кредитор з самого початку класифікуватиме його як «стандартний» за цією ознакою. Такими вимогами НБУ ніби стимулює працювати із запасом міцності, що не завжди доцільно з погляду ефективної (прибуткової) діяльності банку, не віддзеркалює реальний фінансовий стан конкретного банку й може зменшити коло потенційних контрагентів на ринку міжбанківських ресурсів, зокрема через їх небажання здійснювати додаткові відрахування до резерву. У свою чергу це може призвести до зниження обсягів операцій на міжбанківському ринку ресурсів, підвищення рівня процентних ставок на ньому та для кінцевих позичальників.Наголосимо, що за здійснення операцій на міжбанківському ринку ресурсів до введення в дію цієї інструкції банки повинні були додержуватись інших обмежень, установлених НБУ. Йдеться про нормативи максимального розміру наданих чи отриманих міжбанківських позик, критеріальні значення яких дозволяли банку запозичувати кредитів у 1,5 раза більше, ніж надавати їх. Це фактично означало підтримку рівня платоспроможності банку, оскільки давало йому змогу в разі потреби оперативно запозичити кошти для виконання своїх зобов’язань перед клієнтами та іншими кредиторами. Отже, з одного боку, НБУ обмежував практику надання міжбанківських кредитів, встановлюючи підвищені вимоги до показників платоспроможності та достатності капіталу, а з іншого — стимулював одержання міжбанківських кредитів, дозволяючи банкам одержувати їх більше, ніж надавати. Слід ураховувати, що міжбанківський кредит — один з найдорожчих банківських ресурсів — значною мірою залежить від кон’юнкту¬ри грошового ринку, на котрий істотно впливають не лише економічні, а й політичні та інші фактори. Тісні зв’язки між банками можуть призвести до негативних наслідків, оскільки неспроможність одного банку повернути отримані міжбанківські кредити може спричинити неплатоспроможність банків-контрагентів. Тре¬ба зважати й на залежність деяких банків від міжбанківських кредитів як джерела формування своїх ресурсів. Якщо банки-кредитори з різних причин, зокрема через неплатоспроможність, припинять надання міжбанківських кредитів, то і в залежних від них банках-позичальниках можуть виникнути фінансові проблеми. Отже, значна ресурсна взаємозалежність банків може негативно позначатися на фінансовій стійкості банківської системи. Це підтверджується й практикою України, коли в її банківській системі (у 1994 р.) склалася кризова ситуація, однією з причин якої було неповернення окремими банками міжбанківських кредитів. Тому нині НБУ та банки обережніше підходять до вирішення питань про видачу та отримання міжбанківських кредитів. У зв’язку з цим і введенням у дію з 1.01.2002 р. інструкції НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» НБУ перестав контролювати нормативи максимального розміру наданих чи отриманих кредитів.