Основи захисту прав та інтересів учасників і кредиторів банку

Залежність розміру нормативу резервування від виду валюти встановлено для депозитів фізичних осіб і не поширюється на депозити юридичних осіб (за винятком довгострокових коштів з 15.04.2001 р.). Зокрема, це можна пояснити тим, що юридичним особам, на відміну від фізичних осіб, встановлено низку обмежень на вільне придбання валюти. Вони можуть розміщувати на депозити тільки ті кошти в іноземній валюті, що надійшли їм як виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), причому попередньо зменшені на суму обов’язкового валютного продажу. Крім того, юридичні особи зобов’язані зберігати кошти у банках і здійснювати свої розрахунки у безготівковій формі (за винятком чітко обумовлених випадків, коли їм дозволяється зберігати кошти у касі та здійснювати готівкові розрахунки). Отже, пріоритетним напрямом є стимулювання зберігання в національній валюті коштів фізичних осіб. Цей висновок підтверджується також диференціацією НБУ розміру нормативів резервування залежно від категорії вкладника — за строковими вкладами фізичних осіб вона на декілька процентних пунктів менша, ніж за вкладами юридичних осіб. Зауважимо, що собівартість залучення коштів від фізичних осіб більша, ніж від юридичних осіб, зокрема внаслідок необхідності сплачувати збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Окрім того, НБУ враховує те, що значна частка готівки знаходиться саме у населення.НБУ й далі проводить політику диференціювання нормативів резервування. Так, з 10.04.2002 р. внесено зміни в окремі нормативи формування банками обов’язкових резервів: за короткостроковими коштами і депозитами юридичних осіб у національній валюті — 6 %, в іноземній — 12 %; за короткостроковими коштами і депозитами фізичних осіб у національній валюті — 2 %, в іноземній — 12 %; за довгостроковими коштами і депозитами юридичних і фізичних осіб у національній валюті — 0, в іноземній — 10 %; за коштами до запитання в національній та іноземній валюті — 14 %.

Водночас необхідно враховувати окремі вади диференціювання нормативів резервних вимог. Так, установлення пільги щодо довгострокових коштів може призвести до маніпулювання банками складом своїх депозитів. Ідеться про можливість переведення частини залучених банками депозитів до категорії пільгових, за якою НБУ встановлює пільговий розмір нормативів резервних вимог. Банки, зокрема, можуть укласти довгострокову депозитну угоду, передбачивши в ній умову дострокового вилучення клієнтом коштів без зниження розміру депозитного процента, виплачуваного йому банком. Отже, встановлення пільг щодо нормативів резервування повинно враховувати ситуацію на грошовому ринку, супроводжуватися посиленням контролю з боку НБУ та підвищенням відповідальності банків за порушення положень обов’язкового резервування коштів.

Виходячи з викладеного можна зробити такі висновки та пропозиції. По-перше, не слід повністю відмовлятися від використання нормативів обов’язкового резервування як інструменту грошово-кредитної політики. Потрібно вдосконалити механізм використання цього інструменту з урахуванням реалій, що складаються в економіці та на грошовому ринку. По-друге, основним має бути щомісячний період, протягом якого здійснюється контроль за формуванням обов’язкових резервів. По-третє, слід увести плату за зберігання банками обов’язкових резервів у НБУ. По-четверте, доцільно формувати обов’язкові резерви у тій валюті, в якій банками залучені кошти. По-п’яте, диференціація нормативів резервування має супроводжуватися посиленням контролю з боку НБУ та підвищенням відповідальності банків за порушення положень обов’язкового резервування.

Формування резервів за активними операціями істотно впливає на капітал банку та його структуру. Загальна сума резервів за активними операціями на 1.01.2002 р. становила 3188,6 млн грн., у тому числі резерв на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями — 2958,0 млн грн., або 92,8 % від загальної суми резервів за активними операціями. Тому зупинимося на питаннях формування банками резервів під кредитні ризики.

Резерви як метод зниження кредитного ризику базуються на принципах міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності, зокрема на принципі обачливості (обережності). Цей принцип передбачає, що активи та пасиви мають бути оцінені та відображені в обліку розумно, з достатньою мірою обережності. За таким принципом доходи обліковуються, коли можливість їх отримання стає цілком очевидною, а витрати та збитки — коли їх здійснення є ймовірною, можливою подією. Принцип обачливості дає змогу уникнути завищення оцінки активів і доходів, а також недооцінення зобов’язань і витрат. Передбачені потенційні збитки мають бути відображені в результатах звітного періоду, а не переноситися на наступні. Реалізація цього принципу вимагає ведення банками спеціальних рахунків сумнівних активів, резервів під знецінювання активів і можливих втрат за сумнівними активами, резервів під ризики та платежі [205, с. 4].

Створення резервів під передбачені втрати від ризиків здійснюється з метою уникнення моментального погіршання фінансового результату та зниження рівня власного капіталу банку. Технічно створення резервів відбувається шляхом віднесення на валові витрати сум, які відзеркалюють уявлення про можливі втрати. Тобто резерви фактично не покривають втрати, оскільки це і є втратами, які авансом відображені у бухгалтерському обліку у фінансовому результаті діяльності банку. Водночас створення резервів уможливлює роззосередження впливу втрат на фінансовий результат у часі, що дає змогу банку краще здійснити потрібну реструктуризацію активів і/або розробити і вжити заходів, які спрямовані на збільшення доходів, що у результаті вплине на зростання власного капіталу. Однак у будь-якому разі можна говорити про амортизаційний ефект, властивий резервам. Якщо резерви враховуються в розрахунку податкової бази, то цей ефект має і матеріальний бік, оскільки створення резервів призводить до зменшення капіталу лише у визначеній частці, а в іншій частці — до зменшення податку на прибуток (за умови наявності прибутку та обов’язковості сплати податку з нього).Створення банками резервів під кредитні ризики було запроваджено постановою Правління Національного банку України № 167 від 30 червня 1995 р. «Про порядок формування і розміри страхового фонду комерційних банків». У подальшому Національний банк України постійно вдосконалював механізм формування і використання такого резерву, вносячи зміни щодо складу кредитних операцій, джерел фінансування, методики класифікації кредитів, оцінки кредитного ризику, застави, обліку створених резервів, механізму списання безнадійної заборгованості тощо. Це обумовлювалося різними факторами, зокрема, вдосконаленням чинного законодавства, станом економіки країни та банківської системи, вимогами міжнародних фінансових організацій, переходом банківської системи на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності. Чинне нині Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків затверджено постановою Правління Національного банку України № 279 від 6 липня 2000 р. У ньому передбачені нововведення, які жорсткіше впливають на кредитну діяльність банків. Зауважимо, що кожна нова редакція положення про створення резервів під кредитні ризики була спрямована не на просту зміну розмірів резерву (збільшити його чи зменшити), а на посилення вимог, на створення таких умов, за яких кредитна діяльність банків була б обґрунтованішою, адекватною ситуації, яка складалася в економіці та банківській системі в той чи інший проміжок часу, сприяла захисту інтересів вкладників і кредиторів банків, підвищувала фінансову стійкість кожного з них окремо та банківської системи у цілому. Найсуттєвіші вимоги стосуються, зокрема: переходу від формування резервів протягом кварталу, наступного за звітним, до щомісячного формування; вартості забезпечення, що береться до розрахунку резерву; видів кредитних операцій.