Основи захисту прав та інтересів учасників і кредиторів банку
Ще одне зауваження пов’язане зі створенням резерву на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, прострочених на строк понад 30 днів. Така заборгованість відноситься до нестандартної категорії кредитів. Уведення цієї норми має під собою логічну основу, оскільки кредитор повинен мати джерело списання нарахованих, але реально не одержаних доходів. Однак сформований банками резерв передбачалося використовувати ли¬ше для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю по кредитних операціях за основним боргом. Ідеться фактично про те, що резерв під прострочені нараховані проценти потрібно обов’язково створювати, проте не зрозуміло, як його використовувати. Ясність у це питання вніс НБУ постановою № 502 від 7.12.2001 р., згідно з якою банки формують резерви залежно від їх фінансового стану на всю суму прострочених понад 31 день і сумнівних щодо отримання нарахованих доходів. Сумнівними вважаються нараховані доходи, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 90 днів або проценти за ним прострочені понад 60 днів. Визнані безнадійними щодо отримання нараховані доходи списуються за рішенням правління банку за рахунок резерву.
Потребує доопрацювання положення про формування резерву під невикористані кошти кредитних ліній, відкритих банками своїм клієнтам. Зобов’язання з кредитування мають бути підтверджені договором і безвідкличні. Фактично умовою створення резерву під такі зобов’язання банку є їх безвідкличність. Кошти клієнтом ще не отримані, а банк повинен під них уже формувати резерв. Тому окремі банки в кредитному договорі обумовлюють відкличність кредитних ліній. За своєю економічною сутністю кредитна лінія не є безумовним зобов’язанням, банк і контрагент можуть відмовитися від виконання раніше укладеної угоди, передбачивши в ній відповідні для цього підстави. Наголосимо на доцільності законодавчого врегулювання визначення поняття та класифікації видів кредитної лінії. Зазначимо, що відкриття банком кредитних ліній впливає також на фактичні значення економічних нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, а за інших рівних умов — на підвищення для позичальника рівня платності за кредит.
Жорсткішими стали вимоги НБУ до визначення групи кредитних операцій за таким критерієм, як стан обслуговування позичальником боргу за ними. Зокрема, обслуговування боргу вважається «добрим» (найвищий показник), якщо заборгованість за кредитом і проценти (комісії та інші платежі з обслуговування боргу) за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів. Раніше до цієї групи входили кредити, пролонговані один раз на строк не більше 90 днів. Подібні зміни відбулися стосовно груп «слабка» і «незадовільна».До переліку обов’язкових критеріїв класифікації кредитних операцій був включений рівень їх забезпеченості, який раніше мав для банків добровільний характер. Рівень забезпечення впливає на клас позичальника: якщо він не відповідає умовам визначеного класу, то позичальник відноситься на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним (ознаки першокласності визначено Національним банком України), то клас позичальника дозволяється підвищити. Забезпеченість кредиту враховується і за розрахунку розміру резерву. Для цього загальна заборгованість за кредитними операціями, класифікована за ступенями ризику, зменшується на вартість прийнятого забезпечення. Загальною вимогою до забезпечення є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу і процентів за ним з урахуванням можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань. Фактично йдеться про ліквідаційну вартість об’єкта застави, яка завжди менша за його ринкову вартість. Тому базою для розрахунків розміру кредиту та резерву має бути ліквідаційна вартість.
Зауважимо, що нормативно встановлених методик визначення ринкової та ліквідаційної вартості об’єкта застави немає. Окремі банки розробляли власні положення, що регулювали визначення вартості об’єкта застави. Для цього їм необхідні були висококваліфіковані та досвідчені фахівці, оскільки в кожному конкретному випадку визначення заставної вартості об’єкта застави потребує індивідуального підходу, врахування всіх важливих факторів, які впливають на її розмір. При цьому поставало питання про доступ експертів-оцінювачів до достовірних вихідних даних, необхідних для оцінювання об’єкта застави. Слід було враховувати кон’юнктуру ринку, економічну ситуацію в країні тощо. Усе це безпосередньо позначається на вартості банківських послуг і роз¬мірі процентної ставки за кредит.
Отже, визначення вартості прийнятого для розрахунку резерву забезпечення в основному спирається на експертні оцінки, які великою мірою залежать від суб’єктивних факторів, а тому не можуть дати повністю об’єктивної оцінки чистого кредитного ризику: він може бути як надмірно завищеним, так і надмірно заниженим. Передбачена Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна та майнових прав спеціальними оцінювачами також не гарантує об’єктивності визначення ціни, однак веде до додаткових (причому значних) витрат на здійснення оцінки майна чи майнових прав, знижує оперативність одержання позичальником кредиту. Зауважимо, що банку за надання кредиту під забезпечення іноді не потрібна реальна ціна застави, він істотно занижує її. Це пов’язано, зокрема, з тим, що в такий спосіб банк ніби стимулює повернення позичальником кредиту та процентів шляхом перерахування коштів з поточного рахунка позичальника. Банки працюють з грошовими коштами, а не з товарними запасами, їм заборонено займатися, зокрема, діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі. Обов’язковість проведення незалежної оцінки у разі передачі майна (майнових прав) під заставу негативно впливає на розвиток малого і середнього бізнесу. Тому, на наш погляд, доцільною є пропозиція про виключення із зазначеного Закону положень про обов’язковість незалежної оцінки майна та майнових прав, що передаються у заставу банку (за винятком державного майна та майна, що є комунальною власністю).