Основи захисту прав та інтересів учасників і кредиторів банку

Нормальне функціонування банківської системи, підвищення довіри до неї з боку юридичних і фізичних осіб неможливі без захисту прав та інтересів засновників, акціонерів, пайовиків, учасників й інших кредиторів банку. Без захисту інтересів банку та його учасників неможливий захист інтересів вкладників і кредиторів. Чинне законодавство віддає перевагу у ряді випадків захисту прав боржників перед кредиторами. Про це свідчить, зокрема, практика збанкрутілих банків, наприклад АКБ «Україна» та «Слов’янський». Окремі позичальники, одержавши кредити у банках, успішно працюють й отримують доходи, проте не поспішають їх повертати, вишукуючи для цього різні підстави. Схожою є ситуація щодо погашення окремими позичальниками банківських кредитів, одержаних під гарантію уряду. Отже, з метою забезпечення ефективного захисту інтересів банків-кредиторів необхідно посилити законодавчу відповідальність учасників договірних відносин за невиконання умов договорів.

Варто зазначити, що в економічній літературі та окремих нормативних актах наголос робиться лише на захисті вкладників і кредиторів банку, акціонери та інші учасники банку повинні самі потурбуватися про власні інтереси, зокрема шляхом включення до статуту, інших внутрішніх документів банку необхідних норм і механізмів. Однак недостатній рівень правової та економічної освіти більшості учасників і кредиторів банків зумовив бездумне копіювання у засновницьких та інших внутрішніх документах банків положень, зокрема, Законів України «Про господарські товариства» та «Про банки і банківську діяльність». Ці положення (окремі з них мають суперечливий характер) виявилися недостатніми, щоб запобігти порушенням інтересів інвесторів. Керівники деяких банків доповнювали внутрішні документи положеннями, які запобігали зміні контролю над банком та існуючого керівництва, а інколи встановлювали за рахунок банку (тобто усіх його власників) пільги окремим клієнтам чи учасникам (переважно керівництву чи членам колективу). Більшість таких положень не суперечили і тепер не суперечать нормам чинного законодавства, що дало змогу деяким банкам на цілком законних підставах створити перепони не лише для сторонніх потенційних інвесторів, а й для учасників і кредиторів банку. Закономірним результатом такої політики стали відсутність контролю за діяльністю окремих банків з боку більшості їх учасників, погіршання результатів діяльності банків, неплатоспроможність і банкрутство деяких з них.

Зауважимо, що законодавець неодноразово вносив зміни до чинного законодавства, зокрема до Законів України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери і фондову біржу». Однак ці зміни мали переважно обмежений, косметичний характер, не були концептуально узгоджені між собою та часто, намагаючись усунути одну ваду чи прогалину, породжували інші. На жаль, чинне сьогодні законодавство (не дивлячись на прийняття у грудні 2000 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність») не в змозі захистити інтереси вкладників (особливо дрібних) від порушень з боку учасників, що мають істотну участь у банку, і навіть останніх від керівництва банку чи власників контрольних пакетів акцій (часток).

Висновок є очевидним — необхідно прийняти окремі законодавчі акти про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю (ці дві організаційно-правові форми є найпоширенішими серед суб’єктів, включаючи банки), а також у законодавчому порядку чіткіше визначити порядок створення і функціонування кооперативних банків. Зазначені законодавчі акти мають детально врегулювати всі суттєві аспекти діяльності товариств, включаючи захист прав акціонерів та інших учасників, розподіл компетенції та відповідальності між органами товариств, організацію їх взаємодії тощо. Важливо надійно захистити права учасників товариств, зробити ці права максимально чіткими, щоб вони не залежали від кількості придбаних акцій (часток) або своїх особистих стосунків з керівними органами чи власниками контрольного пакета акцій (часток), тобто щоб учасник зміг реально скористатися своїми правами. Зауважимо, що всі учасники вклали в банк свої грошові кошти і відповідно несуть ризик їх втрати у разі банкрутства банку. Тому несправедливим є повне усунення дрібних учасників від формування органів управління та від контролю за діяльністю банку. Так, чинним Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що призначення і звільнення голови та членів правління (ради директорів) банку відноситься до компетенції спостережної ради банку. На наш погляд, доцільно до компетенції загальних зборів учасників віднести прийняття рішення про призначення і звільнення голови та членів правління банку. Крім того, проблема участі дрібних учасників у контролі за діяльністю банку має розв’язуватися шляхом установлення та дотримання вимог щодо розкриття банками інформації про фінансово-господарську діяльність і забезпечення представництва дрібних акціонерів у складі спостережної ради.Доцільною видається пропозиція щодо законодавчого врегулювання не лише повноважень, але й відповідальності між органами управління банком. Учасників банку цікавить кінцевий результат його діяльності, турбує факт втрати своїх грошових коштів і не дуже хвилює, з чиєї вини вони їх втратили. Тому правління (рада директорів) банку повинна завжди нести конкретну відповідальність за все, що було (або не було) ним зроблено, перед спостережною радою. Остання теж має відповідати перед учасниками банку за неналежну діяльність призначеного нею виконавчого органу та/або відсутність контролю за його діяльністю.

У нинішніх економічних умовах необхідним видається створення механізму, який би сприяв уникненню ситуації, коли банк потрапляє в скрутне становище і не може вийти з нього зі «старими» учасниками і керівниками виконавчого органу, протягом тривалого часу має вади у фінансово-господарській діяльності. Тому слід створити умови, коли особа чи кілька осіб, які мають необхідні грошові кошти і бажають отримати контроль над банком, були б у змозі без штучних перешкод придбати в учасників пакет акцій (частки) і суттєво впливати на діяльність та управління банком. Унаслідок впровадження механізму оперативного переходу банку під контроль нових учасників у виграші залишаються всі: і держава, яка отримуватиме податки, і старі учасники (акціонери, пайовики), яким вдасться уникнути знецінення чи навіть втрати своїх коштів, і працівники банку, більшість з яких збереже робочі місця, і банківські наглядові органи, в яких зменшиться кількість проблем у роботі з такими банками, і «нові» учасники, яким скоріше і дешевше придбати контроль за діючим банком, ніж займатися створенням і реєстрацією нового. Зрештою виграє банківська система в цілому та підвищиться довіра до неї з боку інвесторів.