ФОЛЬКЛОРНИЙ І ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ НАРОДНОГО ГЕРОЯ ОЛЕКСИ ДОВБУША

Народження печеніжинця народ наділив фантастичними рисами: як тільки з’явився на цьому світі Олекса, то “сто зірок йому над головою хрестом стали, ясна зоря над застайкою зійшла, затихло звіря в лісі, птиці в ізворі,... і у самого царя випала чаша з рук” (ЛВ, 86).

Цей сюжет дуже нагадує біблійні мотиви народження Ісуса Христа, який переплітається з уявленням народу щодо появи на світ нового життя. З’явився Ісус Христос на землі - зірка нова зійшла на небосхилі, з’являється Довбуш - “сто зірок” (ЛВ, 86) зійшло; Христос народжується в овечих яслах, Олекса - на “свинських коритах” у сім’ї вівчаря (ОА, 19).

Народні легенди підкреслюють, що боротьба Довбуша за життя почалася ще в череві матері, звідки його “випороли барткою” (ЛВ, 86). Отже, перше Олексине випробування, його перше протистояння зі злом, зі смертю він витримав.

Довбуш у дитинстві не був наділений якоюсь особливою фізичною силою. Він до трьох (семи) (ЛВ, 109) років не міг ходити й говорити, а після трьох літ пересадив через вориння панське теля, і переляканий батько відправив його на власний хліб (ОА, 7). Це пояснюється, з одного боку, прагненням безіменного автора заінтригувати увагу читача чи слухача, викликати в нього зацікавленість особою героя, а, з іншого боку, як уважає відомий український письменник-фольклорист Степан Пушик, ймовірно, що Олекса Довбуш справді міг хворіти в дитинстві й коли випасав вівці на полонині, недалеко від нього могла вдарити блискавка. Це дуже вплинуло на хлопця: він одужав і став сильним. Взагалі, такий мотив попередньої недооцінки й навіть опорочення типовий для багатьох народних героїв (згадаймо хоча б російські народні казки та билини про Іллю Муромця, словацькі легенди про Яношіка).

Історичні джерела нам не залишили жодних свідчень, як ріс хлопець, як став парубком, чим займався, окрім господарства. Легенди ж залучають Олексу до пастухування, до ковальського ремесла (СВО, 28).

Ставши найсильнішим, безсмертним, невразливим, печеніжинець вирішив податися в месники. Народні легенди, перекази по-різному пояснюють мотиви вступу Довбуша в опришки, але соціальні чинники всюди залишаються однаковими (помста за брата, панська несправедливість, жорстокість - СВО,73; ОА, 61; ЛВ, 167).

Вагоме місце серед легенд і переказів займають твори про класову боротьбу, очолювану Олексою, у яких особливо рельєфно проявляються риси характеру героя. Народні месники відбирали в гнобителів майно, худобу, гроші, роздавали все те найбіднішим. Так вони домагалися своєї селянської правди. Саме цим і пояснюється велика кількість епічних зразків про боротьбу опришків з багатіями. У більшості переказів про Довбуша - це невеликі художні замальовки, які зображають окремі епізоди класової боротьби. Вони тісно пов’язані з реальним життям, і розвиток дії в них пов’язаний з певним конкретним місцем, якоюсь географічною назвою чи особою (“Помста Дідушкові” (СВО, 167), “Як Олекса Довбуш добув касу в Солотвині” (СВО, 156), “Кочуба - Довбушева гора” (СВО, 172)).

Специфіка цих зразків полягає в тому, що Довбуш сам безпосередньо організовує й очолює бойові операції, завжди з’являється в найнебезпечніших місцях і перемагає (СВО, 90-195).Легенди та перекази при змалюванні образу Довбуша часто вдаються до гіперболізації. І славетний герой Карпат нагадує героїв билин, дум, казок. Він легко вириває з коренем столітнього дуба і піднімає його над головою; приносить на гору дерево, яке не могли везти дві пари волів. Месник звалює на спину велику скелю й несе на вершину гори, залишає там, вирубавши своє ім’я. Олекса виступає проти багатотисячного ворожого війська і здобуває перемогу. Його ловлять угорці, варять у великому мідному котлі, а він собі спокійно грає на сопілці і сміється. Сопілка, на якій грає лицар, завдовжки в три людські зрости. Довбуша не вражають ворожі кулі: вони відскакують від нього, як від заліза, а герой ловить їх, кидає назад у панів, - і глитаї падають мертві. А то Олекса відбивається від куль зеленою гілкою - немов бджіл відганяє. Подібні мотиви наявні в російських билинах про Іллю Муромця, фольклорних творах про Степана Разіна, українських фантастично-пригодницьких казках, легендах, думах про Кирила Кожум’яку, Котигорошка.

У народних легендах та переказах ми не зустрічаємо докладного опису героя, але перед нами постають найвиразніші риси, завдяки яким можна уявити собі цей образ. І портрет Довбуша подається як оціночно-загальний, що саме і є типовим явищем для легенд.

Характерною ознакою народних легенд і переказів про Довбуша є те, що в них найбільше акцентуються дві основні ознаки відважного лицаря - фізична сила і допомога бідним. Народ це робить досить делікатно: ці дві ознаки не конкретизуються, не індивідуалізуються, а типізуються. Таким чином, герой певною мірою виходить ідеалізованим. Особливо це помітно при поданні портретної характеристики Олекси: на Довбушеві “уберінь ... лискає, бардочка самим сріблом мече та так сяє, блищить” (СВО, 136); печеніжинець “у білій сорочці” (СВО, 137), має червоні холошні, червоні онучі, постолні, кептар, широкий ремінь, гуцульський капелюх із китицями, байбарак (СВО, 137). Як засвідчує фольклорист П.Богатирьов, такої детальної портретної характеристики, тим більше опису вбрання, як у Довбуша, немає ні в одному збійницько-гайдуцькому циклі - (Сов. этнография. - 1941. - №5. - С. 73).