ФОЛЬКЛОРНИЙ І ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ НАРОДНОГО ГЕРОЯ ОЛЕКСИ ДОВБУША

А єк собі заспіває, запіє в листочок,

По всіх горах покотиться їго голосочок.

Вражають деталі, що розкривають досить точно весь хід подій, починаючи від збору Довбуша і його друзів до Дзвінки й закінчуючи його трагічною загибеллю. Якщо проаналізувати понад 60 варіантів даного твору, то помітна найперше їх композиційна стійкість, ідентичність архітектонічних форм та сюжетних елементів.

Очевидно, автор - один. І він настільки достовірно відобразив останні дні відважного ватажка, що народ пізніше лише модифіковував цей варіант, додаючи свою регіональну географічну атрибутику, як правило, у зачині та епілозі, як, наприклад, у варіанті, записаному в селі Зелений Гай (колишня назва Жижива) на півдні Тернопільщини, що знаходиться недалеко від Коломиї, де достовірно був Олекса Довбуш.

Коло гаю спочивали,

Із Жиживи воду попивали.

Хлопці трудні та й поснули.

Крикнув Довбуш, та не чули

(СВО, 256-257).

Отже, автор зеленогайського варіанту додав свої локальні атрибути (ще й зараз біля села є гай на березі Дністра, є й річка Жижива, біля якої Довбуш із побратимами викопали криницю з цілющою водою і назвали її “живою водою”, а пізніше і річка, і село стали називатися Жиживою). Як вважають деякі дослідники (В.Грабовецький ), автор пісні міг бути поруч із ватажком у фатальну хвилину його поранення. Інакше міркує І.Сенько: “Складається враження, що творець пісні був присутній під час зізнання Дзвінчука у Станіславському суді” (НТЕ. - 1983. - № 5. - С. 28).За народними переказами, подібно до того, як Іван Мазепа склав пісню “Ой горе тій чайці”, Довбуш створив зразок “Ой попід гай зелененький”. Він заспівав її тоді , коли його, важко пораненого, занесли товариші на гору за село Космач, яка з того часу так і зветься “Довбушева гора”.

Можна сперечатися про те, котра версія є правильною. Незаперечним залишається факт, що талановитий майстер відшліфував пісню “Ой попід гай зелененький” до високої мистецької довершеності. Вона становить собою чудовий зразок народного генія з яскраво вираженою досконалою художньою формою.

Стосовно жанрової атрибуції даного зразка варто виходити з того, що важливим критерієм його визначення є насамперед зміст твору в нерозривній єдності зі словесно-образною і музичною формою. Є різні погляди на цю видову природу зразка “Ой попід гай зелененький”. Одні дослідники зараховують пісню до балад (В.Гошовський, В.Тищенко), інші - до історичних балад (П.Лінтур, С.Мишанич), ще інші - як до історичних пісень, так і до балад (О.Мишанич), і, нарешті, переважна більшість фольклористів відносять її до історичних пісень (М.Рильський, М.Стельмах, П.Павлій, О.Дей, Г.Сінченко, Р.Кирчів, І.Сенько тощо). Зокрема Р.Кирчів, підкреслюючи високий ступінь достовірності, історичної правди в ній, вказує на історичну конкретність і фактологічну визначеність, включаючи навіть такі реальні деталі, як “на ніженьку налягає”. І виділений звитяжець з-поміж інших опришків як втілення народного історичного погляду на цю особистість. “Тому цей твір - не просто про смерть Довбуша, а швидше - про Довбуша. Крізь призму її центрального епізоду - загибелі героя - наголошуються хай здебільшого побутові, але все ж небуденні риси його історичної особистості”.

Є ще інші фактори, що засвідчують про належність даного твору до історичних пісень, яким притаманне відображення історичних подій, фактів явищ, процесів, і майже всі ці ознаки наявні у зразку “Ой попід гай зелененький”. Однак при розгляді даної пісні складається враження, ніби оспівані в ній події мають явно виражений і баладний характер: головний герой гине через зраду, а події розгортаються через чіткі експресивні драматичні колізії. Детальніше вникнення у зміст різних варіантів пісні “Ой попід гай зелененький” виявляє своєрідний епілог: