ФОЛЬКЛОРНИЙ І ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ НАРОДНОГО ГЕРОЯ ОЛЕКСИ ДОВБУША

Центральною постаттю третьої редакції є Олекса Довбуш, образ якого драматург виписав з великою майстерністю. Це майже сформований характер. Письменник яскраво показав велич його натури, благородство високих людських ідеалів. У п’єсі вимальовується доля людини своєї епохи: жорстка, гірка й трагічна. Олекса свідомо обирає важкий і тернистий шлях трибуна-борця. За це його люблять і шанують люди.

У творі є моменти, які стоять дуже близько до реальних історичних. Мова йде про стосунки братів - Олекси та Івана.

Автор насичує архітектоніку п'єси своєрідними знахідками. Так, у монологи дійових осіб він уводить романтично-фантастичні епізоди з опришківського фольклору. Не можна погодитись із деякими критиками, які доводять, що ці ідеї Ю.Федькович узяв у Нойбауера (Б, 212). Драматург прекрасно знав гуцульський епос і уміло використав його у творі.

Основою драматичного конфлікту п’єси, що призводить до трагічної розв’язки, є фатальна любов. У змалюванні кончини опришківського отамана письменник наслідує народнопоетичні джерела. Твір багатий на тропіку. Так, символічне та містичне значення в драмі мають Громовий топір, Знахарський хрест та день Вартоломія. Ці художні образи посилюють тенденцію фаталізму, що спостерігається в п’єсі, сприймається як вища необхідність, сила, що не залежить від людини. Ця думка особливо виразно лунає в сцені загибелі ватажка.Отже, драма “Довбуш” як у дзеркалі відобразила специфіку романтизму Ю.Федьковича: з одного боку, захоплення міфологією і, з другого, бунтарська наснаженість. Обидві ознаки спостерігаємо як у ліриці, так і в трагедії “Довбуш”. Цим частково пояснюється відхід драматурга від історичної вірогідності: Довбуш для автора не стільки історична постать, скільки уособлення народної мрії про заступника й месника. Є істотні індивідуальні особливості в цьому характері. Вчинки Довбуша начебто залежать від його особистих пристрастей, - але то, швидше, для зовнішньої дії, по суті ж це характер бунтарський, націлений проти тиранії. Є й інша основа, яка визначає високу трагедійність цього образу: активність щодо різних обставин.

Відомий галицький письменник Дмитро Вінцковський (1846 - 1917) у 70-х роках XIX століття написав поему про славного ватажка опришків “Як Олексу Довбуша представив Дмитро Вінцковський”. Для цього автор опрацював опришківський фольклор та історичні матеріали.

Письменник повніше й докладніше, ніж М.Лисикевич, змалював у своїй поемі образ Довбуша. Він відкрив широку панораму життя і діяльності славного ватажка опришків. Поет змалював його юнацькі роки, намагався розкрити причини становлення на шлях боротьби з гнобителями. Яскраво й виразно малює він життя опришків та їх справи, спрямовані на встановлення справедливості в суспільстві.

Олекса Довбуш - головний герой поеми. Грізним і справедливим месником, справжнім захисником простих людей постає перед нами ватажок.

У поемі отаман змальований людиною з крилатою мрією, яка не може жити в клітці. З молодих років його натура, пригнічена тягарем важкого життя і нещастя, що випали на його родину, бажала волі, щоб зняти камінь з душі, розправити плечі й відчути себе людиною. Автор не приховує своєї симпатії до Олекси Довбуша, який є основним виразником романтичного пафосу. Домінуючим мотивом характеристики ватажка є уславлення його першості у всьому: і вдачею, і красою. При характеристиці Довбуша автор іде від побутових реалій до незвичайних, специфічно романтичних (“Так я орлом туди літав, і вздовж, і впоперек буяв”. - Б, 238).

Письменник у творі ставить проблему фатуму. На думку автора, Олексові було на роду написано стати народним месником і загинути. Головний герой не дуже радіє з цього, бо розуміє, що стати охоронцем простого люду означало одне: бути вигнанцем, зацькованим диким звіром (“Нині я став лиш диким вовком”). І він спрямовує свої сили на виконання благородної місії, уготованої йому долею.

У цьому питанні автор поділяв думку Гомера про залежність долі від характеру героя: тільки людина з героїчним характером могла стать на двобій з долею заради досягнення своєї мети. Довбуш загинув, але його смерть була результатом його особистого вибору, його дій (Б, 239).

Добрим і справедливим до простих селян і побратимів малює свого героя Д.Вінцковський, але суворим і грізним до ворогів.

У поемі подається досить детальна портретна характеристика Довбуша. Автор змалював головного героя надзвичайно вродливим, який “як підкрутить чорні вуса і як махне головою, то в п’ятах тобі постигло і дощем стрясло б тобою” (Б, 240). Це порівняння дуже близьке до змалювання зовнішності ватажка Ю.Федьковичем у його романтичній баладі “Довбуш”, але першоджерелом портретної характеристики славного лицаря гір для обох письменників була усна народна творчість. Зовнішній вигляд говорить про потяг головного героя до прекрасного, про розвинені естетичні смаки й уподобання. І ці риси невипадкові в характері Олекси, бо він - син Карпат, а, як відомо, краса для гуцула - це “після волі, найперша з духовних потреб” (Б, 240). Так, саме краса й воля стали домінуючими рисами характеру гуцульського народу, і вони гармонійно поєдналися в Олексі Довбушеві.