ФОЛЬКЛОРНИЙ І ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ НАРОДНОГО ГЕРОЯ ОЛЕКСИ ДОВБУША

А убрання таке на нім, що аж ся влискає:

У сухозлоть в дармовисах, що нема такої...

А сам Довбуш такий гарний, єк ружа в віконці...

(СВО, 80).

Отже, народ найдетальніше описав, створив поетичний монумент славному ватажкові опришків, запозичивши художню палітру з обрядової пісенності, наскрізь перейнятої світлом і блиском. З метою звеличення героя, його найкращих якостей застосовується гіперболічне освітлення в золотих, срібних та білих тонах (“золоті огольони”, “ремінь сріблом битий”, “блищиться, єк роса на сонці”). Відомо, що ще в Київській Русі вища чистота, чесність, порядність символізувалися золотом. Для змалювання богатирської слави Довбуша використовується прийом вихваляння його зброї та одежі, що символізують мужність, відвагу, хоробрість.

Портрет Олекси - героїко-величальний, переданий опосередковано через враження інших, зачарованих його вродою, поставою, силою. Влучно знайдені зорові епітети (“сивоокий”, “кучерявий”, “чорнобровий”, “краснолиций”), величні символи (“гірський орел”), емоційні порівняння (“єк ружа в віконці”), розгорнені гіперболи (“по всіх горах покотиться його голосочок”) доповнюють створення портретної характеристики типового образу борця за народну справу. Завершують портрет героя вдалі звукові “мазки”. Гіперболічне вираження співу Довбуша в “листочок” підкреслює могутній голос народу, його життя. У співанці-хроніці говориться, що Олекса почав збирати навколо себе найкращих хлопців, щоб “по всіх верхах літати, гуляти, бідних людей милувати, а панів карати” (СВО, 80).

У зразку досить детально подається сцена кари над глитаєм Дідушком, лише тут він гине від кулі ватажка (СВО, 86), а не від його балти, як це було насправді (СВО, 86).

У творі розкриваються несвідомі кроки героя до загибелі: знайомство з дружиною Штефана Дзвінчука Марією з Криворівні. Історія такого факту не підтверджує.

Хитра красуня випитала у Довбуша таємницю його загибелі, про все розповіла чоловікові, і той вбив месника. У деяких варіантах ватажка видала мати Штефана Дзвінчука, а Дзвінка втопилася (СВО, 89).

Історичні документи не підтверджують цієї версії: відомо, що Дзвінчарівна надовго пережила славного ватажка опришків (Г, 120).

Отже, ми бачимо, що автори співанки-хроніки “Послухайте, люди добрі, що хочу сказати” не переносили механічно у твір життєвий зміст, не копіювали його.

Творчий метод укладачів не зводиться до фотографування дійсності. Інформація про життя Олекси Довбуша, його вчинків, загибелі ведеться в художній формі, виробленій для даного жанру на основі традиційних у народній творчості композиційних, поетичних і ритмічних засобів.Далі детальніше розглядається поетика даного твору.

У роботі вперше висвітлюється образ печеніжинця в коломийках. Протест проти знущань, прагнення до волі, заклик до боротьби з визискувачами з повною силою вилилися у цих специфічних дворядкових піснях. А в центрі уваги - герой, захисник, народний ідеал - Олекса Довбуш. Перш за все в коломийках розкривається тема боротьби Олекси з глитаями. Ватажок постає справжнім лицарем, захисником простого люду. Народ звеличує свого героя, захоплюючись ним і вихваляючи його вчинки. Олекса у творах - найсильніший, найвідважніший (“Подивлюся на Довбуша”, “Не боюся жандариків”. - СВО, 207).

У даних зразках є традиційна ритмічна схема - (8 + 6) 2, але є і її порушення - (8 + 7) 2 - у цьому виді народної творчості подовжується один склад. Очевидно, це вплив ритміки історичних пісень. Римування суміжне, проте є рими традиційні жіночі, а також і чоловічі. На останні впливає зміщення наголосу завдяки мелодії. Дворядкові коломийки часто поєднуються у своєрідні тематичні блоки.

Як у співанках-хроніках, так і в коломийках Довбушева сила гіперболізується. Він один може зрушити гори, розправитися з панами. Слова деяких коломийок майже ідентичні співанкам-хронікам (СВО, 206; СВО, 85). Це свідчить про тісний зв’язок жанрів народної творчості.