ФОЛЬКЛОРНИЙ І ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ НАРОДНОГО ГЕРОЯ ОЛЕКСИ ДОВБУША

В основу балади покладено відому історичну пісню “Ой попід гай зелененький”. Твір Ю.Федьковича починається своєрідним зачином, характерним для українського героїчного епосу, в якому чітко й лаконічно оцінюється зображуване, називається конкретне прізвище особи, про яку йтиме мова (“наш Довбуш”). Основна частина та епілог - це своєрідний переспів пісні “Ой попід гай зелененький”. Письменник досить скупо розкриває образ капітана. Він його ідеалізує. Ватажок має надзвичайний постріл. Інша художня деталь сприяє романтизації образу славного месника (“Грим! А збуїв тисяч двісті на ногах вже повставали”). У баладі відсутня детальна портретна характеристика героя. Вона створюється окремими надзвичайно яскравими мазками. Художню палітру поет запозичив з календарно-обрядової пісенності. Величальний портрет Олекси у творі переданий опосередковано - через враження інших, зачарованих його вродою, поставою, силою. Від одного лише погляду печеніжинця “стинуть ляхи”, за славним капітаном “гинуть усі дівчата й молодиці”. У дусі гуцульського фольклору письменник передає палку любов Довбуша до Дзвінки, а відтак і його смерть.

Вірш “Сонні мари” побудований на спогадах про славного “підгірського мстителя”. Епізодично змальовано народного ватажка в поезіях “Сам”, “Доля”, “Убогий леґінь”.

Поезії Буковинського солов’я “Довбуш” та “Дзвінка” носять романтично-фантастичний характер, зумовлений тим, що система образів і засоби художнього відтворення в них цілком почерпнуті з опришківського фольклору.Багато років мріяв письменник створити драматургічний образ відважного народного месника. Нарешті він написав першу в українській літературі віршовану трагедію на історичну тему “Довбуш”.

Перша редакція драми не була завершена. Два її акти автор опублікував у журналі “Правда” у 1869 р. Під назвою твору зазначалося: “Дивоглядія в п’ятьох зводах”. Тут драматург відсуває на задній план соціальне єство народного месника, романтизуючи героя та його оточення.

У першій редакції діють герої, які в наступних або зовсім зникають, або будуть висвітлені досить скупо. Одним з головних персонажів твору є Василь Довбуш - батько майбутнього ватажка опришків. Це багатий одружений гуцул. Він врятовує з пожежі княгиню, закохується в неї, і вона народжує сина Олексу.

Далі, з розгортанням сюжетної лінії, майбутній ватажок опришків постає лише декілька разів. Автор показує його як дуже вродливого молодого легеня (“пишного”, в якого “неначе місяць на лиці”). У першому варіанті не дано широких описів воєнних баталій, і образ Олекси є швидше епізодичний, майже не розкривається. Письменник відходить від історичних відомостей у змалюванні походження героя. Весь твір насичений фантастичними подіями, запозиченими з легенд, переказів, що дещо видозмінює його специфіку як зразка соціально-психологічного. Драматург у лірично-філософських роздумах ставить проблеми кохання, життя і смерті, відповідальності за доручену справу та нехтування нею, зв’язок між особистістю і світом. У цій редакції є й свій позитивний бік - “зблиски метафоричної образності, проникливі узагальнення й афористичні вислови, обгрунтування філософської позиції активно-евдемоністичного вживання життя” (Б, 198).

Друга українська редакція Ю.Федьковича є ніби продовженням першої. Письменник робить головним героєм Олексу, хоч подає його більше в інтимно-побутовому, ніж героїко-фантастичному аспекті. Ватажок змальований гордим, сильним, завзятим. Проте проблема “люби” є досить вагомою; яка й привела його до смерті. Тут багато штучних, надуманих ситуацій, що певною мірою знижують художню цінність твору. Драматург був не в захопленні від другої редакції, доопрацював її утретє, назвавши “Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест”.

В основу драми автор кладе дві сюжетні лінії: соціальна боротьба опришків на чолі з Олексою Довбушем проти польського панування і особиста - складна любовна інтрига між любаскою Дзвінкою і славним гуцульським ватажком.

П’єса побудована так, що любовний конфлікт дещо домінує над іншими. Письменник використовує містичні предмети, романтизовані явища природи. Така композиція дає змогу ширше розкрити соціальне зло, підкреслити риси Довбуша як борця проти поневолення.

Ватажок змальовується в трагедії інколи як легковажний, веселий, гарячий, задирливий ловелас. Цензура вилучила третю сцену, в якій Довбуш висловлював народні сподівання про волю, через те образ головного героя вийшов позбавлений соціально-класових рис.

На нашу думку, основна причина загалом невисокої оцінки драми Ю.Федьковича “Довбуш” полягає у майже одностайному прагненні дослідників “підтягнути” її до реалізму, тоді як за типом осмислення матеріалу й способом художнього втілення вона є романтичною.