ФОЛЬКЛОРНИЙ І ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ НАРОДНОГО ГЕРОЯ ОЛЕКСИ ДОВБУША

Паралельно з розвитком малої прози про печеніжинця продовжує поповнюватись і ліро-епічна Довбушіана. У 1904 році поет Василь Щурат видав збірку “На трембіті”, в якій були вміщені дві поеми про славного лицаря волі, “Олекса Довбуш” та “На синій Чорногорі”.Обидва твори мають фольклорну основу, і в них розкриваються соціальні суперечності між представником народних інтересів Довбушем і світом гніту. Ватажок у даних зразках - романтична натура. Він постає як людина честі, втілення народної моральності як внутрішньої сили, здатної звіряти й сполучати власні прагнення і бажання з інтересами свого народу.

Обом творам притаманна як багата фольклорна основа, так і історична правда, адже в образі ватажка поет художньо узагальнює типові риси волелюбного українського народу. У поемі “На синій Чорногорі” Довбуш зображений як ватажок-трибун, який надлюдським зором охоплює територію “з-за Дону аж до Сяну”, спостерігаючи як “за воями йдуть вої”. Засобами поетичного слова В.Щурат втілює заповітну мрію багатьох поколінь українського народу про незалежність, яку треба здобувати в боротьбі. Розв’язка твору досить несподівана. Побачивши готові до боротьби за волю України лави воїнів, Довбуш вирішує зійти з історичної сцени, уступивши місце представникам молодшого покоління.

До історичної тематики звернувся письменник Гнат Хоткевич, вирішивши змалювати силу, велич, дух українського народу через долю національного героя Довбуша в однойменній п’єсі та повісті.

У роботі подається історія створення драми, втрата її рукопису (1909 р.), віднайдення (1974 р.) та публікація в журналі “Бахмутський шлях” (1997 р.).

Драма Г.Хоткевича “Довбуш” - це не чисто історичний і не чисто фантастичний твір, як вважав сам письменник, а героїко-романтична п’єса, в основу якої покладено реалістичний та романтичний підхід до матеріалу про діяльність славного месника. Сама фабула засвідчує, що події тут відбуваються в 30-40 роках ХVІІІ ст. Художній образ ватажка опришків, створений драматургом, не є дзеркальною точною копією Довбуша - історичної особи. Основу п’єси й особливо її закінчення становить історична пісня “Ой попід гай зелененький”. Г.Хоткевич подає опосередковану характеристику Довбуша, вкладену в уста інших дійових осіб. Вони належать до різних соціальних верств, через те і є діаметрально протилежними. Ватажок діє у творі впродовж 7 років (1738-1745 рр.). Отже, письменник йде свідомо за історичними документами. Він не намагається показати Довбуша лише в середовищі друзів-опришків. Для автора важливим було звернути увагу на ватажка-людину, живу постать, а не на легенду, хоча й це письменник змалював. .Драматург створює образ Довбуша, позбавленого родини, сімейного щастя і власної оселі. Високі смереки - його хата, легені-опришки - його сім'я. Наймиліший для нього звук - це посвист опришків, яких він називає “соколами”, “браттями”, “легінцями”. Письменник у п’єсі відтворює справжні епізоди з життя ватажка (його поранення, вбивство Дідушка). З розповідей деяких гуцулів Олекса Довбуш наділяється міфологічними рисами, однак ватажок - приречена на неспокій людина, бо бореться за щастя людей. Торкається письменник і проблеми фатуму. Це усвідомлює Олекса й прагне діяти по-лицарськи - не вбиває ворогів, відпускає економа. Такий романтичний протест проти фатуму відчутний і в сцені зі священиком, який здається Довбушу його злою долею. Вбиваючи його, ватажок таким чином протестує проти сили обставин, фатуму. Отже, Олекса в п’єсі сприймається як художнє узагальнення народного месника періоду антифеодальної боротьби і як романтичний образ. Г.Хоткевич зображує Довбуша, людину виняткову, в досить незвичайних для нього обставинах, коли ватажок змушений розбиратися у власних почуттях. Олекса відмовляється від усього й стає на шлях самовідданої боротьби за народні інтереси. Для романтизму характерна особлива позиція героя, яка полягає в його відчуженні від інших, у чому Довбуш зізнається дідові-пастуху. У п’єсі відчутна підвищена емоційність і напруженість у зображенні подій і характеру головного героя. Характерні для романтизму дещо екзотичні пейзажі - дикі Карпатські гори - теж сприяють саморозкриттю Довбуша. У трактуванні Г.Хоткевича моральний вчинок Олекси (пролиття невинної крові), моральна оцінка усвідомлюється, відчувається насамперед душею, переживається особисто. Автор звертає увагу на емоційну сферу особистості (Б, 346).

Багатющий фольклорний, історичний, літературний матеріал про Довбуша змусив Г.Хоткевича розширити родові та жанрові рамки художнього осмислення образу славного ватажка. На початку 30-х років він закінчив повість “Довбуш”. “Вона - суто реалістична, справді історична, хоч і щедро помережана народнопоетичним матеріалом” (Б, 347).

У даному творі образ відважного месника є головним, а вже навколо групуються інші - другорядні. Тут діють персонажі, які згадуються і в багатьох документах тієї епохи, і в народних легендах, переказах та піснях. Сюжетна канва теж в основному розгортається навколо подій, які справді відбувалися.Історичні події і факти ніде не перекручуються, правильно висвітлюються. Але, залишаючись вірним історичній правді, письменник не йде сліпо за фактами, він не стає рабом документів чи їхнім коментарем. Окремі компоненти повісті пов’язані не стільки хронологічно, скільки логічно. Г.Хоткевич нерідко змішує окремі деталі, порушує їх хронологічну послідовність. А багато епізодів і навіть цілі сюжетні лінії є взагалі результатом художнього домислу. Їх джерело слід шукати не в історичних документах, а в усній народній творчості. Фольклорний та історичний матеріали тісно переплітаються в повісті. Крім особи легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша, у творі ми зустрічаємося й з іншими історичними постатями - відомими опришками Павлом Орфенюком, братами Джамиджуками, Василем Баюраком, Іваном Бойчуком, Андрієм Лаврівим та іншими.