ФОЛЬКЛОРНИЙ І ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ НАРОДНОГО ГЕРОЯ ОЛЕКСИ ДОВБУША

Не менш важлива тема коломийок опришківського циклу - особисте життя отамана, тісна дружба з гнобленим людом, взаєморозуміння з браттями-опришками.

Отже, коломийки всебічно зберегли пам’ять про Олексу Довбуша і передали її нащадкам.

Наш народ залишив у спадок безліч легенд і переказів про Олексу Довбуша, його силу та безсмертя, бурхливу героїчну діяльність і загибель.

У роботі вперше висвітлюється питання, як і коли виникли легенди про ватажка опришків та його велику фізичну силу. Відомо, що Довбуш був дуже міцний. Про це свідчать як історичні джерела, так і різні легенди (Г, 73; 142). У даних фольклорних зразках розповідається, що причиною богатирської сили печеніжинця є втручання надприродної сили - бога, ангела, діда-віщуна: Довбуш пас вівці, почало гриміти, вдарила блискавка. Він убив чорта, який глузував з грому та блискавки. За це Бог зробив його найгарнішим, найсильнішим та безсмертним.

Ці уснопоетичні твори про богатирську силу та безсмертя Довбуша - своєрідний синтез язичницьких і християнських уявлень про природу, про боротьбу двох начал - добра і зла, про тісну єдність людини з природою, про природні явища: грім, блискавку, дощ, про рослинний і тваринний світ, про політеїзм вірувань. Вони з’явились, очевидно, в середині XVIII століття і продовжують існувати в наш час. Першоосновою цих зразків, напевне, послужили легенди з демонологічно-апокрифічними елементами, що несуть на собі відбиток архаїчних світоглядних уявлень народу про сили і явища природи, які часто одухотворені та уособлені. Історичної постаті Олекси Довбуша в них немає. Для прикладу можна назвати легенду “Могутній Грім”, у якій розповідається, як молодий мисливець стратив чорта, що насміхався з царя Грому і за це добував багато дичини (СВО, 10). Аналогічна легенда “Щасливий пастух”, у якій щезника в подібній ситуації з лука вбиває вівчар і потім дістає велику силу (СВО, 20).

І.Франко опублікував легенду “Про грім і блискавку”, на якій уже позначився вплив біблійних легенд з Нового Заповіту. Тут виступають Бог, святі Михайло та Ілля. Із земних героїв зображено лісника, який знищив чорта за глум над святими і став найкращим мисливцем (СВО, 21-22). Отже, ні в одній з легенд (“Могутній грім”, “Щасливий пастух”, “Про грім і блискавку”) немає історичної постаті Олекси Довбуша.

Очевидно, ці твори належать до давніх верств легендарних сюжетів міфологічно-апокрифічного характеру. Перші два зразки відносяться до язичницької доби, а на третьому (“Про грім і блискавку”) - помітний пізніший християнський вплив. Це підтверджує зміст та образна система. І лише могутній авторитет і популярність славного ватажка опришків Довбуша змусили народних авторів замінити в згаданих легендах та інших творах образи безіменних пастухів, лісників, мисливців на його образ. Так виник цілий цикл фольклорних зразків про незвичайну богатирську силу та безсмертя видатного лицаря гір, народного героя Олексу Довбуша (СВО, 11).

Тематично весь епічний спадок про незламного печеніжинця можна розподілити на п’ять розділів: дитинство Олекси, юність та опришкування, героїчна боротьба Довбуша за народну справедливість, смерть славного ватажка опришків, вічно живий Олекса Довбуш (пам’ятні місця Олекси, його скарби тощо).

В епічному фольклорі біографія Олекси Довбуша, окремі моменти життєпису народного героя щедро заквітчуються художньою вигадкою, а часом і фантастикою. Реалізм і романтика тісно переплітаються, складаючи майстерно довершене полотно. Разом з тим, це своєрідний літопис тогочасного опришківського руху та його кращих представників.У більшості легенд і переказів Олекса показаний вихідцем із простого народу. Найчастіше він - син пастуха чи бідної вдови з Микуличина. Але в деяких переказах говориться, що Довбуш народився від хазяйської дочки та вівчаря-наймита (СВО, 48-53). В інших епічних жанрах Олекса - син бідного селянина. Ще в ранньому дитинстві хлопчина зазнав злиднів і горя, змушений був іти в найми, щоб заробити собі на хліб (СВО, 27-35, 44-47, 64-67).

Історичні документи досить точно констатують місце народження Олекси Довбуша - село Печеніжин на Івано-Франківщині (Г, 59-60). Народні ж перекази називають при цьому села Микуличин, Космач (ЛВ, 153). Заріччя (ЛВ, 136), Жижива, Борщів (ОА, 6), Красноїль (ОА ,3) тощо. Пояснити таку ситуацію варто тим, що більшість народних легенд та переказів про Довбуша були складені в певній місцевості й тому, вдаючись до художнього домислу, автори, як і в зразках “Ой попід гай зелененький” та “Послухайте, люди добрі”, хотіли бачити його вихідцем зі свого села чи присілка. Таким же чином можна пояснити й плутанину з ім’ям печеніжинця, коли його замість Олекси називають Іваном, Петром, Миколою (Г, 136) чи Василем, Степаном (ОА, 17). Це є також свідченням того, що Олекса Довбуш був добре знаний серед широкого загалу, тема опришківства турбувала народ, і за допомогою фольклорної епіки митці слова намагалися задовольнити ці запити.