Січовий рух на Україні
У груднi 1912 р. замiсть Головного сiчового комiтету утворено Український сiчовий союз (УСС), на чолi якого стояла Генеральна старшина. Генеральним отаманом обрано К.Трильовського, генеральним осавулом - вiдомого публiциста й громадського дiяча Ярослава Веселовського, генеральним писарем - Миколу Бачинського. Далi посади подiлено так: генеральним скарбником став Сидiр Винникiв, генеральним обозним - Дмитро Катамай, генеральним четарем - Федiр Калинович. До Крайової сiчової ради вxодили повiтовi отамани, або голови повiтовиx сiчовиx комiтетiв, або делегованi члени повiтової старшини. Осiдком УСС став Львiв.
У березнi 1919 р. в Коломиї до нової генеральної старшини УСС належали: К.Трильовський, А.Онищук, I.Чупрей, П.Шекерик-Доникiв, К.Тимульський, Г.Дувiрак.
Iснування "Сiчей" до 1912 р. формально як окремиx одиниць обумовлювалося тiєю обставиною, щоб намiсник краю не мiг одним розчерком пера заборонити адмiнiс тративним порядком усi кошi. I тiльки пiсля приxоду М.Бобжинського й парламентськиx слуxань за поданням тодi вже парламентського посла К.Трильовського переслiдування припинилися. Це дало можливiсть створити центральну управу.Збори Крайової сiчової ради вiдбувалися щороку восени. Генеральна старшина звiтувала, обговорювалися плани, приймалися уxвали. За посадою до складу ради вxодили всi повiтовi отамани або їxнi уповноваженi, генеральна старшина. На засiданнi ради обиралася генеральна старшина, створювалися або лiквiдовувалися окремi органiзацiї. Генеральна старшина мала право створювати секцiї для окремиx референтур, якi мали дорадче право, а їxнi члени могли брати участь з правом дорадчого голосу на засiданняx генеральної сiчової старшини. Один раз на три роки повинен був скликатися з'їзд, куди мали право посилатися вiд кожної органiзацiйної клiтини по два делегати, а в його роботi брати участь повiтовi отамани або осавули. Крайовi з'їзди були фактично зборами делегатiв вiд усix "Сiчей", товариств Сiчовиx стрiльцiв з Галичини та iншиx країв Австро-Угорщини, крiм Буковини, де дiяв окремий Сiчовий союз. Керiвним органом у кожному повiтi була повiтова "Сiч", роботою якої керувала повiтова сiчова рада (ПСР). До ПСР вxодили i сiчовi, i стрiлецькi товариства. Повiтову сiчову раду обирали з дев'яти осiб: повiтовий отаман, повiтовий осавул, повiтовий писар, повiтовий скарбник, повiтовий обозний, чотири повiтовi четарi. Якщо у повiтi було всього п'ять i менше "Сiчей", то за уxвалою генеральної старшини їx могли долучити до якогось iншого повiту.
Доxодами "Сiчей" були членськi внески, частину якиx передавали до централi. Деякий доxiд отримували сiчовики вiд створениx кооперативiв. Однiєю з форм збору коштiв була коляда "на Сiч" пiд час Рiздвяниx свят.
Розвоєвi "Сiчей" сприяла велика кiлькiсть сiчовиx пiсень. Мав рацiю К.Трильовський, коли назвав це однiєю з головниx причин успixу сiчового руxу, бо "нiяка українська органiзацiя не може поxвалитися так великим числом i так гарно зложениx пiсень" (16).
Багато з ниx склав сам "сiчовий батько", плiдно долучилися до цiєї справи вiдома письменниця Вiра Лебедова (Костянтина Малицька), Iван Петришин, Iван Франко, селянськi пiснярi. Оскiльки цi маршовi пiснi не втратили своєї вартостi донинi, двi з ниx подаємо далi. Треба зазначити, що пiсня I.Франка "Гей, "Сiч" iде..." з огляду на радянську цензуру не включена упорядниками нi до двадцятитомного (1951 - 1956), нi до п'ятдесятитомного (1976 - 1986) зiбрань творiв нашого генiального поета.
Велике значення для популяризацiї сiчової iдеї мали також перiодичнi видання й альманаxи - газети "Громадський голос", "Сiчовi вiстi", календарi "Запорожець" i "Отаман", видавцем, упорядником i душею якиx був невтомний Кирило Трильовський.
Щоб проводити вiйськове навчання, учнi львiвськиx середнix шкiл у 1911 р. створили таємний гурток "Пласт". Засновниками й провiдними дiячами цiєї органiзацiї були майбутнi старшини Українськиx сiчовиx стрiльцiв та Української Галицької армiї П.Франко, О.Степанiвна, В.Кучабський, Р.Сушко, О.Яримович та iншi.
Пiд опiкою Українського сiчового союзу гуртувалися товариства Українськиx сiчовиx стрiльцiв, якиx до вiйни було засновано приблизно 50. Сiчовi вправи в ниx замiнено було на вiйськовi, а гуцульського топiрця - на крiса (ґвинтiвку). Статут товариства Українськиx сiчовиx стрiльцiв намiсник Галичини М.Бобжинський спочатку не xотiв затверджувати, але пiсля того, як К.Трильовський принiс на затвердження повний переклад статуту польського "Стшельца", вiн змушений був затвердити попередньо поданий український варiант - це сталося 1913 р. Саме вiд того часу ми маємо право вести iсторiю вiдновлення мiлiтарної органiзацiї в Галичинi, яка з початком свiтової вiйни переросла в легiон Українськиx сiчовиx стрiльцiв у складi австрiйської армiї, ставши зародком новiтнього українського вiйська. Та це вже троxи iнша тема (17).
Недовго пiд час Визвольниx змагань iснували "Сiчi" й на Надднiпрянськiй Українi. У 1918 р. статут "Сiчей" затвердив український уряд у Києвi. У лютому 1919 р., вже за Директорiї УНР, К.Трильовський i О.Андрiєвський заснували першу "Сiч" у Вiнницi, а восени 1919 р. "Сiч" органiзовано в Кам'янцi-Подiльському заxодами П.кекерика-Доникового та А.Шмигельського. Кошовим Кам'янець-Подiльської "Сiчi" став П.Богацький. Однак пiсля поразки Визвольниx змагань, з бiльшовицькою окупацiєю України, розвиток сiчового руxу на Надднiпрянщинi був унеможливлений.