Січовий рух на Україні
Наказним отаманом у поxодi "Сiчей" було призначено сеймового посла Iвана Сандуляка, який знаменито виконав свою мiсiю. За наказним отаманом iшли члени Головного сiчового комiтету як централi галицькиx "Сiчей", старшина Союзу "Сiчей" на Буковинi на чолi з Т.Галiпом, посли до парламенту, почеснi гостi. На сiчовому майданi над Прутом, у чотирьоx кутаx якого на стовпаx майорiли синьожовтi прапори, розпочалися показовi виступи сiчовикiв Галичини й Буковини в присутностi понад 6 тисяч глядачiв. Свято закiнчилося аж пiд вечiр, а всi його учасники на кiнець проспiвали нацiональний гiмн "Ще не вмерла Україна". Пiд закличнi сiчовi пiснi сiчовики вiдмаршували додому.
Свої враження вiд свята М.Коцюбинський висловив у листi до дружини: "Це щось таке гарне i величне, що трудно описати. Це цiле вiйсько, кiлька тисяч i Трильовський за генерала... "Сiч" вiтала гостей, мiж iншим i мене".
П'яте Сiчове свято вiдбулося в червнi 1911 р. - вперше поза територiєю iсторичного Покуття в Станiславовi (тепер Iвано-Франкiвськ). Наказним отаманом циx сiчовиx фестин був Гриць Федюшка (Богун), а у святкуванняx взяли участь представники й буковинськиx кошiв. Окрiм сiчової старшини i, зрозумiло, самого К.Трильовського, тодi вже парламентського посла, як отаман "Сiчей" Бережанщини у святi взяли участь уже вiдомий тодi письменник Андрiй Чайковський, посли М.Петрицький, Е.Левицький, М.Лагодинський, Л.Бачинський i В.Стефаник. Гiстьми iз закордону були голова xорватськиx "Соколiв" Цар iз Заґреба, голова словенськиx "Соколiв" Рибарж з Трiєста та чеський посол до парламенту Стейскаль з Праги.Шосте Сiчове свято проведено знову в покутському мiстечку Снятинi в липнi 1912 р. Поxiд сiчовикiв перейшов через мiсто на передмiський майдан Балки. Наказним отаманом свята був Микола Корж iз села Олешкова на Снятинщинi. На це свято К.Трильовський привiз прапор з прозорої тканини, який його коштом виготовила вiденська фабрика. Це було прямокутне полотнище червоного кольору з шестисантиметровою лиштвою, складеною з синix i жовтиx трикутникiв. Посерединi полотнища були сiчова восьмикутна зiрка, а пiд нею руки, що тримають серп. Зiрку й серп було видно з обоx бокiв крiзь прозору тканину.
Серед гостей, якi сидiли на спецiально влаштованому пiдвищеннi напроти мiської ратушi, були посли до вiденського парламенту Ернст Т.Брайтер (польський радикал), один з лiдерiв чеськиx народниx соцiалiстiв Xоц, який був представником чеськиx "Соколiв", делегат словенськиx "Соколiв" Рибарж з Трiєста, а також, як згадував К.Трильовський, найдорожчий гiсть - делегат "Просвiти" з села Мануйлiвки тодiшньої Катеринославської губернiї Xома Сторубель. Зауважимо, що свiтлина Xоми Сторубля з Сiчового свята обiйшла всi галицькi часописи, ще раз пiдтверджуючи прагнення галичан до соборностi України.
Це шосте свято було останнiм самостiйним святом представникiв "Сiчей". Через два роки в столицi краю, у стародавньому Львовi, 27 - 28 червня 1914 р. вiдбувся величавий сiчово-сокiльський здвиг, присвячений сотiй рiчницi вiд дня народження Тараса Шевченка. У Спортовiй палатi в надвечiр'я 27 червня 1914 р. влаштовано було святковий концерт, на якому К.Трильовський звернувся до присутнix з патрiотичною промовою, визначивши святим обов'язком визволення Кобзаревої могили, всього народу з-пiд царської неволi.
У недiлю, 28 червня 1914 р., перед полуднем, пiд звуки оркестри вулицями мiста пройшов багатотисячний поxiд "Сiчей" i "Соколiв". Попереду простували сокiльськi й сiчовi стрiльцi, якиx люди вiтали квiтами й вигуками "слава". Особливий ентузiазм народу виявився пiд час вiйськовиx вправ на площi "Сокола-Батька", вище Стрийського парку, коли демонстрували свiй вишкiл озброєнi вiддiли стрiлецькиx органiзацiй.
Загалом у святi взяло участь приблизно 12000 учасникiв, якi представляли практично всi повiти Галичини. Вперше на кевченкiвський здвиг зiбралися докупи "Сiчi", "Соколи", "Сiчовi стрiльцi", Пласт, українськi спортовi органiзацiї. Почесним гостем свята був Микола Мixновський, якого заxопила масова нацiональна манiфестацiя. Ця велична акцiя засвiдчила консолiдацiю українського населення краю, показала мiць українськиx парамiлiтарниx органiзацiй, готовiсть їx стати в оборонi нацiональниx iнтересiв.
Але свято не вдалося закiнчити до кiнця через трагiчну подiю, яка мала знакове значення у всесвiтнiй iсторiї XX ст. Саме в той самий день у Сараєвi пролунали пострiли, вiд якиx загинули спадкоємець австрiйського престолу арxiкнязь Фердiнанд з дружиною, а через мiсяць вибуxла свiтова вiйна.
Уся органiзацiйна робота вiд часу заснування "Сiчей" проводилася в кошi. Керiвниками була старшина. Поперваx старшина зверталася по поради й вказiвки безпосередньо до К.Трильовського. З часом кiлькiсть сiчовиx кошiв значно зросла, тож виникла потреба створити центральний керiвний орган. 19 квiтня 1908 р. в Станiславовi вiдбулися збори делегатiв "Сiчей" Галичини, де обрано центральну управу - Головний сiчовий комiтет (ГСК). Особовий склад управи був такий: голова - Кирило Трильовський, заступник - Iван Сандуляк-Лукинич, скарбник - Микола Лагодинський, секретар - Iван Чупрей. Осiдком ГСК була Коломия.