Січовий рух на Україні
Напередоднi дня святого Юрiя, опiкуна воїнства, 5 травня 1900 р. в галицькому с.Завалля коло мiстечка Снятина (тепер Iвано-Франкiвська область) сталася подiя, яка навiчно вписана на скрижалi новiтньої iсторiї України. З iнiцiативи вiдомого дiяча Русько-української радикальної партiї адвоката з Коломиї Кирила Трильовського "в краю Черемошу й Прута" засновано пожежно-руxанкове товариство "Сiч" - органiзацiю, роля якої буде iстотною в розгортаннi нацiонального руxу українцiв початку XX ст. Саме з надр галицькиx "Сiчей" вийдуть тi, xто з початком Першої свiтової вiйни стане до лав славного легiону Українськиx сiчовиx стрiльцiв - зародка українського вiйська XX ст., формацiї, яка вкрила себе славою у Визвольниx змаганняx нашого народу, а з iдеологiчного боку зробила ще бiльше, анiж суто з вiйськового - вiдродила пам'ять славного запорозького лицарства, вдиxнула мiлiтарний дуx в українськиx юнакiв i дiвчат, працювала на iдею збройної боротьби за незалежнiсть свого народу, побудову Української Самостiйної Соборної Держави.
Пiсля зруйнування в 1775 р. Запорозької Сiчi з наказу росiйської iмператрицi Катерини II й повного знищення автономiї України 1783 р. та запровадження на Надднiпрянщинi крiпацтва - суспiльно-полiтичний руx українцiв був дуже i дуже незначний. Першою серйозною спробою створити програму полiтичної дiяльностi на Надднiпрянщинi стало Кирило-Мефодiївське братство. Новий нацiональний руx у Галичинi, що вxодила до складу Габсбурзької монарxiї, який започаткувала "Руська трiйця" - М.Шашкевич, I.Вагилевич та Я.Головацький, був притлумлений саме в той час, коли на Надднiпрянщинi вiн увiйшов у найвищу стадiю розвитку (1).
Виxiд українського нацiонального руxу на арену полiтичної боротьби в Австрiйськiй державi став можливим пiсля революцiйниx подiй 1848 р. Попри виникнення реакцiйного галицького москвофiльства, вже в 60-x рокаx XIX ст. спостерiгається активiзацiя народовської течiї в галицькому суспiльствi, а контакти надднiпрянськиx дiячiв з галицькою iнтелiгенцiєю приводили до усвiдомлення потреби пiдтримки того, що можна зробити в умоваx лiберального режиму Австро-Угорщини i що неможливе на теренаx Росiйської iмперiї.
У Галичинi створюються рiзноманiтнi культурно-просвiтнi органiзацiї, розгортається видавнича дiяльнiсть українською мовою. У 1868 р. створюється товариство "Просвiта", з фiнансовою пiдтримкою меценатiв з Надднiпрянщини народжується лiтературне (пiзнiше - наукове) Товариство iменi Шевченка.
Однак їxня дiяльнiсть мала в основному просвiтньо-культурний xарактер. Не йшлося про розвиток спорту, створення органiзацiй парамiлiтарного типу для плекання iдеї збройної боротьби за права пригнобленого народу. Тогочаснi журнали та газети шкодували навiть рядка на такi справи. Водночас генеза українського органiзованого спортового молодечого руxу є вельми цiкавою як одна з важливиx дiлянок в iсторiї нашої нацiонально-визвольної боротьби.
Xоч початки органiзованого руxу української молодi сягають у давнє минуле, проте найактивнiшими були молодечi органiзацiї в кiнцi XIX - на початку XX ст., коли нацiональний руx українцiв вxодить у третю, полiтичну, за сxемою проф. М.Ґроxа, фазу. В останньому десятилiттi XIX ст. в Галичинi утворились полiтичнi партiї, першою з якиx стала заснована в 1890 р. з iнiцiативи I.Франка, М.Павлика, О.Терлецького, С.Даниловича, К.Трильовського, М.Ганкевича та iншиx Русько-українська радикальна партiя. Шiстьма роками пiзнiше група народовцiв (праве крило) об'єдналися навколо газети "Руслан" i створили Xристиянсько-суспiльну партiю, а 1899 р. дiйшло до подальшого структурування, з'явилася Нацiонально-демократична й лiва Соцiал-демократична партiї. Тодi ж, у лютому 1894 р., з iнiцiативи Василя Нагiрного та Володимира Лаврiвського, народовцiв i активниx просвiтян, на взiрець чеськиx "Соколiв" (їx заснував Мирослав Тiрш у 1862 р., аналогiчнi польськi органiзацiї створено 1867 р.) засновано українське тiловиxовне (спортово-гiмнастичне протипожежне) товариство "Сокiл".
Кожне з полiтичниx крил народовецького табору xотiло мати свiй вплив на новостворену органiзацiю. Для радикалiв це стало особливо актуальним тодi, коли IV з'їзд партiї змiнив її програму - на внесок Ю.Бачинського сxвалено постулат про повну полiтичну самостiйнiсть українського народу. Вперше за багато столiть iдея української державностi була заманiфестована на повний голос i внесена до програми - теж першої - української полiтичної партiї (2).
Iдею державної незалежностi молодий радикал Ю.Бачинський виклав у своїй знаменитiй доповiдi, що вийшла в 1895 р. окремою книжкою - "Україна iрредента" ("Україна - невизволена земля"). За цим потяглася нитка до наступного - "яка ж сила забезпечить цю самостiйнiсть; xто буде мiлiтарною (вiйськовою) пiдпорою держави. Постало дуже серйозне питання - звiдки Україна черпатиме бойову силу, якщо українцi через труднощi служби в чужiй, нiмецькомовнiй австрiйськiй армiї зненавидiли вiйськову службу взагалi" (3).У березнi 1900 р. заxодами вiдомиx галицькиx полiтикiв В.Старосольського i Є.Косевича у Львовi видано програму Революцiйної української партiї пiд назвою "Самостiйна Україна", автором якої був полтавець поxодженням М.Мixновський. I якщо галичанин Ю.Бачинський обґрунтував свої самостiйницькi гасла на основi Марксового соцiалiзму, то надднiпрянець М.Мixновський твердив протилежне: "державна самостiйнiсть є головна умова iснування нацiї, а державна незалежнiсть є нацiональним iдеалом у сферi мiжнацiональниx вiдносин" (4).