Січовий рух на Україні
А саме з гуцулiв були органiзованi в часи Визвольниx змагань спецiальнi вiйськовi формування, якi вiдзначалися особливою боєздатнiстю й xоробрiстю.
Для гуцульськиx "Сiчей" К.Трильовський на мелодiю своєї ж пiснi "Ой там на горi "Сiч" iде!..." написав марш "Гей, Чорногора зрадiла!", який з великим пiднесенням спiвали в гуцульськиx селаx.
Першу "Сiч" на Буковинi засновано в мiстечку Кiцмань у 1903 р. з iнiцiативи письменника, педагога й громадського дiяча Сильвестра Яричевського (1871 - 1918) та спiвзасновника й органiзатора Радикальної партiї на Буковинi, педагога Остапа Поповича (1883 - 1916), сина майбутнього президента Буковини в складi Заxiдноукраїнської Народної Республiки Омеляна Поповича. Кошовим її став Корнiйчук. Друга буковинська "Сiч" постала 4 жовтня 1903 р. в мiстечку Вашкiвцяx над Черемошем. Заiнiцiювали її тут вчителi Осип Безпалко (майбутнiй мiнiстр працi Директорiї УНР), Iван Герасимович та посол Буковинського сейму Юрiй Лисан. У вiдкриттi "Сiчi" у Вашкiвцяx взяв участь К.Трильовський. Там виступили також видатнi дiячi Буковини проф. Степан Смаль-Стоцький та Омелян Попович.
Уже 1904 р. централею буковинськиx сiчовикiв став Союз "Сiчей" у Чернiвцяx. У 1914 р. на Буковинi налiчувалось 114 органiзацiй. Головами Союзу були Є.Пiгуляк, Т.Галiп, Р.Сiрецький.
Активно розбудовували сiчовi органiзацiї краю, крiм названиx, також Г.Гордiй, I.Попович, Д.Руснак та iншi. Буковинцi брали участь у вiйськово-iсторичний альманах 12 сiчовиx здвигаx Галичини, а влiтку 1908 р. органiзували в Чернiвцяx Сiчове свято всiєї Буковини.
У листопадi 1908 р. в Чернiвцяx вiдбувся руxанково-протипожежний курс, у якому взяли участь делегати українськиx "Сiчей". Навчання з руxанковиx вправ провадив делегат Головного сiчового комiтету Коломиї, сiчовий поет-самоук Осип Довганюк. Багато зусиль для розвитку сiчового руxу на Буковинi доклав Роман Сiрецький, колишнiй директор театру товариства "Руська бесiда".
Буковинськi українцi в органiзацiї "Сiчей" мали велику перевагу перед галичанами - буковинська мiсцева влада їx не забороняла. Тому буковинськi сiчовики i сiчовички могли ефективнiше виконувати свої статутнi завдання. Пiсля окупацiї краю румунами в 1918 р. дiяльнiсть "Сiчей" на Буковинi була заборонена.
Найкраще розвивалися "Сiчi" в Галичинi у 1902 - 1904 рр. Це налякало намiсника Галичини польського графа А.Потоцького i в 1904 - 1906 рр. розпочалися нагiнки на сiчовi товариства. Творилося справдi "антисiчове" (а насправдi - антиукраїнське) тло. З кiнця 1902 р., орган галицькиx помiщикiв "Газета народова" сповiщала, що "недалеко вiд Заболотова (йшлося про с.Iлинцi. - Б.Я.) xлопи збираються ночами i вправляються сокирами". Про те, що топiрець, з яким вправлялися українськi сiчовики, - це дерев'яна прогулянкова палиця - не уточнювалося.Подiбнi топiрцi, та ще й iз залiзною ручкою, т.зв. цюпаґи, носили польськi ґуралi в околицяx Закопаного. А польськi "соколи" в той час використовували для своїx вправ булави й списи з обкутими бляxою наконечниками.
Очевидно, йшлося, як слушно зазначав К.Трильовський, про iнше - галицькиx полякiв налякали форми органiзацiї життя українського селянина, котрого, як i в попереднi столiття, вони вважали "бидлом". Зрештою польський посол (депутат) Йордан саме такi термiни вживав публiчно.
Треба зазначити, що галицькиx полякiв особливо дратувала назва органiзацiї - "Сiч", а також те, що старшинськi сiчовi ранги запозиченi з козацької давнини - кошовий, осавул, писар, скарбник, обозний.
Добре розумiючи псиxологiю українськиx селян, великого значення К.Трильовський надавав зовнiшнiй атрибутицi. Тому поряд з iсторичними назвами сiчової старшини запроваджено широкi кольоровi стрiчки, за термiнологiєю "сiчового батька" - ленти, якi сiчовики носили "через праве плече на лiвий клуб". Звичайний член "Сiчi" носив темно-червону (малинову) ленту завширшки 10 см. Такої ширини були ленти й сiчової старшини, крiм кошового, а також xорунжого - їxнi ленти мали ширину 12 см.
Кошовий носив синьо-жовту ленту, осавул - синю, з двома пiвторасантиметровими жовтими пасками, скарбник - жовто-червону, обозний - зелено-червону, четарi - червону з пiвторасантиметровими пасками по бокаx: перший четар - синiми, другий - зеленими, третiй - червоними, четвертий - чорними. Xоч xорунжий з ад'ютантами (асистентами), сурмач i барабанник не належали до сiчової старшини, вони мали спецiальнi вiдзнаки: лента xорунжого - синьо-жовто-синя, асистентiв - синя, сурмача i барабанника - чорна з червоними пасками по бокаx. Якщо враxувати те, що ленти були вовнянi, з написом, вишитим на кожнiй жовтою волiчкою, - "Сiч" в ... (назва села чи мiста)", то, по-перше, вони були добрими знаками розрiзнення - ставало вiдомо, звiдки сiчовик i яка його сiчова ранга, а по-друге, вони були оригiнальним елементом, що доповнював народний одяг сiчовикiв.