Особливості планування у сільському зеленому туризмі
де Дм — майбутня вартість сьогоднішніх грошей; Дс — сьогоднішня вартість майбутніх грошей; Е — норма дисконту, t — час у роках чи місяцях.
За допомогою цієї формули власник агрооселі може самостійно підрахувати, яку суму прибутку через 1—2 роки необхідно буде повернути інвестору, який зараз надає кредит в обсязі 1 тис. у. о., або який обсяг майбутнього прибутку буде еквівалентний вкладеним нині коштам у розбудову агрооселі.Оцінка ефективності інвестиційного бізнес-плану здійснюється на основі таких показників: чистий приведений (дисконтований) дохід, індекс дохідності, індекс (коефіцієнт) рентабельності, термін окупності, внутрішня ставка дохідності. Ці показники використовуються при порівняльному аналізі альтернативних проектів, однак можуть використовуватися і як критерії, що застосовуються при визначенні комерційної та бюджетної ефективності проекту.
У сільському зеленому туризмі існує фактор сезонності попиту на агротуристичні послуги. Це породжує проблему раціонального розподілу грошових надходжень у часі (в "піковий" і "мертвий" сезони). Тому варто особливо самокритично підходити до планування обсягів надходжень і виплат по календарних місяцях у поточному плані.
Ефективність функціонування агротуристичного господарства ґрунтується на трьох "китах": собівартість послуг — прибуток — рентабельність.
Собівартість агротуристичної послуги — це вартість затрат ресурсів, часу і праці на виготовлення одиниці продукції (послуг).
В економіці діє т. зв. закон пропорційності прямих затрат обсягу запланованих послуг. Існують постійні затрати: амортизаційні відрахування, орендна плата за землю, адміністративні витрати, плата охоронній структурі тощо. Вони не змінюються незалежно від обсягу надання послуг і впливають на їх собівартість.
Отож, суть цього економічного закону така: при епізодичному наданні агрорекреаційних послуг собівартість утримування приміщень агрооселі зростає. Чим менше відвідувачів упродовж року зможе прийняти під своїм дахом господар, тим більше коштів з власної кишені вкладе у поточний ремонт, оновлення інтер'єрів тощо. Натомість, коли прибуття відвідувачів поставлено на потік і кімнати агрооселі майже ніколи не пустують, за рахунок масовості собівартість перебування в такій агрооселі пропорційно знижується.
Важливе місце в структурі собівартості агротуристичного обслуговування посідає заробітна плата персоналові, задіяному в наданні тих чи інших послуг.
Для кожного власника агрооселі в сучасних економічних умовах господарювання пошук шляхів зниження собівартості (ресурсо- і працезатрат на виготовлення агротурпослуг) — це першочергове завдання для виживання і збереження конкурентоспроможності його господарства.
Пошук варіантів зниження собівартості послуг сільського зеленого туризму економісти радять здійснювати шляхом цільової калькуляції собівартості за статтями витрат.
Для цього власник агропансіону мусить вміти розраховувати та аналізувати такі економічні показники: амортизаційні відрахування, нарахування на зарплату персоналу й управлінського апарату, норму постійних витрат на одиницю продукції, змінні затрати на одиницю продукції.
Відповідно до визначеної собівартості послуг власник сільської оселі розраховує ціну продажу.
Існує така універсальна формула ціноутворення: "Ціна турпродукту = затрати на виробництво + затрати на реалізацію + винагорода за затрачені зусилля, ризик, підприємливість".
В агротуристичному секторі України здебільшого використовується маркетинговий підхід до ціноутворення. Суть його полягає в тому, що ціна на агрорекреаційні послуги встановлюється господарями з урахуванням цінової кон'юнктури найближчих прямих конкурентів, вигідності місцерозташування агрооселі, близькості до розрекламованих курортно-рекреаційних центрів, мальовничості довкілля та інших міркувань.