Партії _партійні_системi

провідні щодо формування реальної політики держави, суспільства і такі, що відіграють другорядну роль у політичній системі (через суто декоративну роль політичних партій або їх недостатню розвиненість);

системи з неповним політичним спектром (коли заборонені партії певних ідеологічних напрямів) та ліберальні (у суто політичному, а неекономічному розумінні) — без встановлення суворих ідеологічних критеріїв для офіційного визнання правомірності існування партій;

однопартійні, двопартійні, багатопартійні;

революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні;

плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолітичні;

націоналістичні та полікультурні;

релігійні та світські;

марксистські, "національного" ("араб-ського", "африканського" тощо) соціалізму та несоціалістичні;

соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі тощо. Можуть бути застосовані й інші критерії і теєретичні підходи для визначення "історичних типів" партійних систем, як і політичних систем у цілому. Наприклад, можна розрізняти партійні системи доіндустріального, індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства.

Така класифікація партійних систем не є вичерпною і всеохоплюючою. Тут були вказані лише теоретично виділею, так би мовити, "чисті" типи партійних систем, між якими є багато змішаних та проміжних типів, які відповідають реадіям тих чи інших країн.

Слід зауважити, що одне й те саме термінологічне позначення певного різновиду партійної системи може даватися, виходячи з різних засад: а) формальних офіційних норм та б) фактично існуючих у політичній системі відносин, що віддзеркалюють сутність системи. Тобто віднесення партійної системи до того чи іншого типу може базуватися на оцінці її сутності та декларованої форми. Так, характеристика системи як двопартійної може даватися на підставі:

а) офіційного закріплення у законодавстві країни при пустимості існування лише двох політичних партій і відповідно заборони всіх інших партій;

б) визнання факту переважання у політичному житті конкретної країни двох партій,які час від часу змінюють одна одну при владі (при цьому іноді законодавство може офіційно надавати їм юридичні та фактичні переваги перед будь-якими третіми партіями, хоча й не обмежувати загальну кількість легальних партій).

У сучасній політичній літературі досить поширена типологія партійних систем на основі двох критеріїв: кількості існуючих партій та принципу альтернативності (можливості ротації, зміни правлячих партій). Відповідно розрізняються:

1.Ситуація відсутності партійної системи. Вона може виникати у випадках:

-панування у суспільстві такої політичної культури, що не передбачає існування політичних партій у їх сучасному розумінні (у докапіталістичну епоху таке становище було в більшості феодальних країн);

-введення найвищою державною владою заборони на створення будь-яких політичних партій.

Приклади тимчасового запровадження безпартійної системи — африканські країни після багатьох військових переворотів у 60—80-х роках (Дагомея,Верхня Вольта, Нігер та ін.), а приклади режиму постійного функціонування безпартійної системи — Саудівська Аравія,Оман тощо.При цьому перший тип ситуацій може іноді характеризуватися такими моментами: певні політичні сили намагаються утворити партії і відповідно партійну систему, але традиціоналістське суспільство фактично відкидає та зводить нанівець ці спроби, перетворюючи ^новостворенГ політичні партії на кліки, клани та інші неполітичні за своєю природою (а скоріше за все комунальні) соціальні утворення. А в другому типі ситуацій можуть виникати нелегальні партії, причому нерідко їх основна діяльність зосереджується або за кордоном, або в тих регіонах країни, що виходять з-під контролю правлячих у державі сил (це сталося, наприклад, в Омані в 70-х роках).