Партії _партійні_системi
Программатика республіканців має багато загального з націонал-соціалістичною ідеологією: у ній затверджуються ідеї крайнього націоналізму, ксенофобії реваншизму. Вони виявляють нігілістичне відношення до ліберально-демократичних цінностей, до чинної конституції. По ідеологічному профілі партію можна охарактеризувати як правоконсервативну і вкрай націоналістичну з популістським ухилом.
ПДС. вишедша з надр ортодоксально-комуністичної СЕПГ (Соціалістичної єдиної партії Німеччини), є партією "вічно вчорашніх", що страждають ностальгією по соціалістичному минулому ГДР. Вона користується підтримкою в східних землях, де багато хто почувають себе в положенні людей "другого сорту" в об'єднаної Німеччині. Її ідейну основу як і раніше складає марксизм, хоча починається спроба обновити программатику шляхом механічного запозичення окремих ідей екологізма, радикал-фемінізму, гуманістичного пацифізму і т.д.
Основну програмну ціль посткоммуністи бачать у "відновленні в напрямку соціалізму", під яким припускається відновлення старих порядків (правда, у "більш гуманному образі") у східної і корінна ломка існуючої суспільної системи в західній частині. Вони виявляють нігілістичне відношення до теперішнього демократичного конституційного ладу. У противагу реформістському угрупованню навколо голови ПДС Л. Биски й А. Бри дотепер сильним впливом користуються ортодоксально мислячі представники "Комуністичної платформи". ПДС відрізняється від СДПГ антиліберальною, антиплюралістичною спрямованістю.
ХДС/ХСС. СвДП, СДПГ розглядають державу як інститут для регулювання суспільних відносин і забезпечення нормальної життєдіяльності товариства. Вони. отвергаючи спрощенське трактування ролі держави як простого інструмента влади визначеного класса, указують, що держава, будучи щодо самостійною інстанцією, здатне за допомогою правового інструментарія і наявного в його розпорядженні механізму відправлення влади установлювати визначений баланс між різноманітними суспільними силами і підкоряти їхнім інтересам усього товариства. Легітимність існуючої державної влади політичні партії обгрунтовують тим, що вона є гарантом прав і свобод окремої людини, створює необхідні умови для повноцінного розвитку особистості, гарантує безпеку і порядок. Вони трактують державу як співтовариство, обумовлена такими основними цінностями, як свобода, справедливість, солідарність.
В программатике ХДС можна знайти відгуки старому консервативних уявленні про державу як якийсь нейтральної інстанції, що коштує над протиборчими суспільними силами, як утіленні некоего вищого початку, абсолютного добра. ( цими уявленнями тісно пов'язана ідея сильної держави, що восходять до Гоббсу.Для соціал-демократів характерна схильність до підкреслення ролі держави як інструмента суспільних перетворень у напрямку демократичного соціалізму. Водночас вони розглядають державу як культурну цілісність, як морально-етичну категорію в лассальянском дусі (Лассаль висував тезу про роль держави в духовно-культурному удосконалюванні роду людського).
Вільні демократи, висловлюючи позитивне відношення до держави як гаранту індивідуальної свободи, у той же час посилено підкреслюють необхідність огородження окремої людини від можливого зазіхання на його права з боку державної влади.
На противагу ХДС/ХСС, СДПГ і СвДП, у цілому позитивно оцінюючий інститут держави як такого, "зелені" виявляють скоріше негативне відношення до нього. Така позиція випливає з уявлення про державу як обмежувачі свободи окремої людини, знарядді примуси і насильства. Вони схильні будувати в абсолют спроможність товариства до саморегуляціі. З іншого боку, "зелені" ринуться використовувати державну владу для радикальної перебудови індустріального товариства.
Праворадикали (насамперед республіканці) сприймають державу як етнонаціональне гомогенне співтовариство народу. На їхню думку, загальна мова, загальні культурно-історичні традиції і любов до батьківщини є найважливішими умовами для утворення внутрішньої єдності народу. Вони вважають, що державна влада повинна бути сильної з тим, щоб забезпечити "внутрішній порядок", протистояти погрозі ззовні і захистити "корінні інтереси" народу. Праворадикали схильні віддавати пріоритет скоріше нації, ніж індивідуальній свободі. Тут неважко провести паралель із висловленнями К. Шмитта (1888-1985). утверждавшего ідею етнічної гомогенності, що у роки націонал-соціалістичної диктатури, і вождізму.
ПДС трактує держава як інструмент класового панування значного капіталу. У визначенні поняття держави вони спираються на теорії історичного матеріалізму і політекономії. Висувається гасло створення "демократичного соціалістичного товариства". самоврядування, що засновується на принципах, прямої співучасті і суспільного контролю. Демократичні соціалісти пропонують увести систему рад, наділених правом співучасті не тільки в процесі прийняття рішень по соціально-економічних питаннях, але й у законодавстві. Ця модель, нібито найбільше воплощаюча повно ідею народної суверенності, на ділі мало сумісна з основними принципами демократичної правової держави (у силу антиплюралістичної спрямованості й ігнорування принципу поділу влади і примату права).