Партії _партійні_системi

Структура політичних партій являє собою систему, до якої входять ядро (партійні лідери, активісти), рядові члени партії та прибічники. Організаційно партія розділяється на партійний апарат, партійну масу, способи зв'язку апарату з цією масою, партії та політичного середовища, партії та суспільства. До¬сить часто до партійної системи входять створювані партією молодіжні, жіночі, іноді військові організації, які є засобом про¬ведення партійної політики серед відповідних груп населення.Партії як громадсько-політичні організації постійно ево¬люціонують. У класичному вигляді вони постали як найбільш активна та організована частина класу або соціального про¬шарку, що відповідно виражає і захищає інтереси певного класу або соціального прошарку. Однак останнім часом з'явились уні¬версальні партії, які найбільш динамічно зростали і стали пер¬спективними у Європі та Америці. Наприкінці XX ст. сталися великі зміни в соціальному й політичному житті суспільства, в суспільній орієнтації людей. Партії почали звертатися до всіх груп населення. Спершу американський політолог Дж. Ла Паламбара назвав цей тип «партією хапай-усіх», потім — партією виборців. Згодом до останньої додалася назва універсальних партій. Ці партії та їхні лідери прагматичні щодо ідеології, нада¬ють перевагу пошукові спільної мови з багатьма, часто проти¬лежними, групами інтересів — тільки б завоювати виборців.

У 80-ті рр. стали заявлятися партії «рухівського типу». Вони взяли за взірець організаційну структуру і діяльність соціальних рухів (форми самодіяльності населення). Напри¬клад, партія «зелених» ФРН, яка виникла на базі екологічного руху, характеризується повною відкритістю і гласністю внут¬ріпартійного життя, скороченням до мінімуму партійного апа¬рату, відсутністю постійного лідера, а також традиційно офор¬мленого постійного членства. «Зелені» створили лише первинні (земельні) організації, відмовившись від об'єднання партії в єди¬ний федеральний союз. Така полегшена, не заформалізована структура, що розрахована на оперативну гнучку роботу з ви¬борцями, має свої переваги і нерідко дає позитивний результат.

Ставлення до партій та їхньої ролі в житті суспільства впро¬довж тривалого часу — від античності аж до кінця ХУЛІ ст. було негативним. Знаменитий політик і оратор Стародавнього Риму Цицерон використовував слово «партія» так само, як і «фракція», — у значенні «поганий, неблагородний союз». Ще в XVII і навіть у XVIII ст. вважали, що партії, які сперечають¬ся, шкідливі для здоров'я суспільства, бо вносять розлад у соціальний організм, гальмуючи його виборчу діяльність і тим руйнуючи його. Нарівні з цим, у європейській політичній думці XVII—XVIII ст. поширилося ставлення до партій як до «пози¬тивного явища політичного життя». Нині в політичній науці остаточно утвердилася думка, що без наявності сильних полі¬тичних партій, альтернативних політичних рухів демократич¬на природа влади неможлива.

Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між на¬родом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висува¬ти вимоги до нього. У Конституції Італії партії розглядаються навіть як пряме та безпосереднє знаряддя народного сувере¬нітету, при цьому суверенні функції виконують партії як прав¬лячі, так і опозиційні. Право правити і право бути в опозиції розглядаються як дві форми вияву народного суверенітету. Партії виступають динамічною силою розвитку політичної сис¬теми. І не тільки. Цивілізоване людство поки що не придумало нічого розумнішого та оперативнішого, ніж політична гра партій, у перебігу якої виробляються досяжні орієнтири суспільного розвитку і реалізуються національні інтереси держав.

У сучасних суспільствах політичні партії виконують важ¬ливі соціальне значущі функції:

—виявлення, формулювання та обґрунтування (політич¬не відображення) інтересів суспільних груп;

— активізація та об'єднання великих суспільних груп;

— формування ідеології та політичних доктрин;

— участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

—участь у боротьбі за владу в державі й формувань програм її діяльності;

—участь у здійсненні державної влади;

—формування громадської думки;