Партії _партійні_системi

ХДС/ХСС, СвДП і СДПГ прихильні ідеї правової держави, що забезпечує свободу окремої людини і захист недоторканності його особистості. Водночас вони виявляють різноманітне розуміння задач правової держави. ХДС схильний віддавати пріоритет задачі забезпечення внутрішньої безпеки. Його пропозиції в цій області націлені на розширення повноважень правоохоронних органів для посилення боротьби зі злочинністю, що росте, що на практику може обертатися деяким обмеженням прав і свобод особи. СвДП постійно критикує християнських демократів за цей ухил. На відміну від них вона робить упор на задачу забезпечення індивідуальної свободи за допомогою правового інструментарія, а СДПГ - на задачу гарантування справедливості, аналізованої як основний правовий принцип.

"Зелені" є прихильниками активного соціальної політики держави, але відрізняються сильно вираженим зрівняльним ухилом. Вони припускають увести загальний прожитковий мінімум незалежно від особистого трудового внеску, від працездатності. Висунута ними останнім часом ідея суспільного договору, що припускає перерозподіл на добровільній основі прибутків від більш забезпечених на користь менше забезпечених, явно утопична.

ХДС/ХСС, СвДП і СДПГ у раиной мірі визнають модель ринкової економіки, але ХДС/ХСС і СвДП, притримуючись неоліберальної лінії, вважають, що держава повинна якнайменше втручатися в господарські процеси, а СДПГ, навпроти, є прихильником політики активного інтервенціонізма. Християнські і вільні демократи схильні до звеличення ринку, вони потребують приватизації частини державного сектора, дерегулирования, скорочення субвенцій, більшого стимулювання підприємницької ініціативи. Пропідприємницький ухил у більш сильно вираженій формі виявляється у СвДП, дуже красномовний висунутої нею девіз: "Більше ринку і менше держави!"На думку соціал-демократів, державу повинно робити цілеспрямований вплив на економіку, спрямовуючи її розвиток в інтересах усього товариства. Вони мають намір підтримувати підприємців, не обмежуючи їхню свободу дій, але в той же час наполягають на встановленні суспільного контролю з тим, щоб не припустити концентрації економічної влади в руках вузького кола осіб. При цьому відхиляється політика загального одержавлення або директивного втручання в економіку. Вони віддають перевагу непрямим методам регулювання. За їхнім переконанням, економічна модель. Що втілює сильний суспільний сектор із приватногосподарським, активне державне регулювання і планування з вільною підприємницькою ініціативою, спроможна функціонувати ефективно.

У 80-е роки почався відхід соціал-демократів від старої установки на кейнсианську модель регулювання економіки. В программатиці 80-90-х років очевидно вплив так називаних модерністів, що намагаються з'єднати ідеї демократичного соціалізму з елементами екологізма і навіть неолібералізма. Але водночас зберігається вплив лівосоціалістичного крила. Прийняті під його тиском пропозиції про створення інвестиційних фондів за рахунок оподатковування неінвестованих прибутків, про зміну існуючої системи оподатковування, про розробку державних програм по забезпеченню зайнятості й ін. націлені на посилення державного втручання. Захоплення ж лібералиітською політикою, до чого схильні християнські і насамперед вільні демократи, чревате небезпекою загострення соціальних і екологічних проблем.

"Зелені" вважають, що як централізовано керована планова, так і чисто ринкова економіка не придатна для рішення екологічних проблем і усунення структурної бідності. Вони пропонують модель "екологічно солідарної економіки", у котрої активну регулюючу роль виконують державу і суспільні ради. На відміну від 80-х, у програмних документах 90-х років просліджується ослаблення антиринкової лінії. "Зелені" орієнтуються на організацію децентралізованої економіки, що засновується на активній співучасті громадян у процесі прийняття рішенні по спеціально-економічних питаннях і широкому розподілі власності між ними. Вони наполягають на жорсткості контролю за використанням природних ресурсів і технології введенні екологічно орієнтованого планування і т.д. Правда, у передвиборній програмі 1994 р. признається доцільність використання такого ринкового-господарського інструмента, як екологічно орієнтована податкова система.

Примітно, що і праворадикали під приводом захисту навколишнього середовища потребують жорсткості адміністративних мір і правових норм, розширення повноваженні державного апарата. Відгуки ідеї екодиктатури в правоконсервативної інтепретації (до ідеї екодиктатури також тяжіють деякі екофундаменталісти) можна виявити в програмних документах республіканців. Їм властивий двоїстий підхід: з одного боку, вони підвищують державу як гаранта етнонациональної цілісності німецького народу, як захисника його "корінних інтересів", а з іншого боку - висловлюються за істотного обмеження масштабу державного втручання, особливо в соціально-економічній сфері.

ПДС ринеться до відновлення планової економіки, при цьому починає спробу довести, що це усуспільнення не має нічого загального зі старим одержавленням, що воно означає передачу реальних розпорядницьких прав самим виробникам і тісно пов'язано з процесом широкої демократизації товариства. Проте з урахуванням схильності цієї партії до політики інтервенціонізма і навіть директивних методів керування докази не здаються переконливими. У цілому программатика ПДС має яскраво виражену антиринкову спрямованість, незважаючи на формальне визнання ринку.