Формування героїчної особистості, характеротворення героя у романі І.Багряного Тигролови
Найромантичнішими і найпривабливішими, мабуть, у “Тигроловах” є сторінки, присвячені коханню. Здавалося б, які тут проблеми. Є він і вона – молоді, гарні, таємно закохані один і водного. Але як непросто складаються їхні стосунки! Вона – горда і цнотлива, справжня козацька кров. Він – сильний, благородний і сміливий, але зі страшною таємницею, з тавром арештанта-втікача. І всі, хто з ним стикаються, хто його допомагає, наражаються на небезпеку. Тому Григорій ладен придушити любов у своєму серці, страждати мовчки, аніж поставити під загрозу кохану людину. Оце і є справжня любов, справжнє благородство душі. У вирішальну хвилину розлуки дівчина зважується на вчинок, на який не кожен здатний, робить перший крок і ділить з коханим його тяжку долю втікача. Згідна з авторською концепцією – “добро неодмінно перемога” – доля у закоханих виявляється щасливою. Вони з боєм переходять кордон і опиняються в безпечному місці. Хоча не дуже віриться, о молодята, з їхньою палкою вдачею, зможуть далі у спокої, без пригод і небезпек. Адже Григорій Многогрішний плекає таємну мрію побачити Україну вільною.
То ж кохання героїв роман у- не тільки взаємний потяг, симпатія, а й передусім спорідненість і благородний порив палких молодих душ.
ВИСНОВКИ
“Тигролови” є одним із найцікавіших в українській літературі, і не тільки. Адже ми знаємо, що “Тигролови” ввійшли через переклади німецькою, голландською, англійською мовами у світову літературу.
Цікавим є той факт, що свій твір письменник написав за чотирнадцять днів і на закритому, літературному конкурсі 1944 року у Львові добув першу премію.
“Тигролови” – це плід болючих спогадів про кількарічне зсідання на Далекому Сході.
“Тигролови” – це нове слово в українській літературі. Де автору вдалося сполучити пригодницький жанр, національну ідею та ідею сильної, героїчної особистості.
“Тигролови” – це романтична реалістична, лірична й стічна розповідь про українського інтелігента – в’язня, правнука гетьмана Дем’яна Многогрішного, могутня воля і дух якого не дають зламатися під тортурами сталінського режиму, додають сил для фантастичної втечі зі світу пітьми і пекла. Стати вільною людиною допомагають, Григорієві українці Далекого Сходу – мужні й сміливі, розумні й кмітливі люди тайги.
Отже, І Багряний устами свого героя висловлює глибокий жаль і обурення з приводу геноциду нації української “Малою Україною” на Далекому Сході, письменник переконливо показує, чого можуть досягти вільні, сильні люди своєю працею. Але всю Україну не переселиш у глухий закуток, не обгородиш високим парканом і не закриєш на замок від ворогів. Тому Г.Многогрішний, було повернутися в рідний край месником і визволителем.
“Сміливі завжди мають щастя” - ці слова рефреном звучать упродовж усієї розповіді про важкий шлях Григорія Многогрішного. Спочатку їх вимовляє стара Сірчиха, потім повторює головний герой і, нарешті. Саме цими словами завершується роман. А чи справді у сміливих завжди є щастя?
Якби Іван Багряний - - у творі майже його двійник Григорій Многогрішний – не був таким сміливим, не став ба він так явно стверджувати міг він пристосуватися до обставин. Жити тихо і затишно, ростити дітей. Робити кар’єру і почуватися щасливим? Очевидно, міг би, якби був іншим.Але вся суть у тому, що автор і його герої – не пересічні середньостатистичні громадяни. Їм судилося народитися лицарями духу, стати безстрашними – не прирученими “тиграми” у світі насильства, повного безвладдя, все життя бігти над прірвою страждань і безвиході і саме своєю сміливістю здобувати право на життя й, звичайно, ж на щастя. Їх не могло вдовольнити маленьке, як шибка у вікні, щастя для себе. Вони прагнули щастя для свого нещасного краю і, зневіреного у краще майбутнє, народу.
Не можу бути й сумніву, що Григорій Многогрішний – сильна, героїчна. Гуманна особистість, яка ні від кого не чекає порятунку, а навпаки, всупереч своїм силам і можливостям, намагається допомогти іншим, слабшим від себе. Він – життєлюбний, повнокровний і повноцінний у почуттях, вчинках, здатний відстояти себе і близьких собі людей, захистити їх права і щастя. Загалом він – утілення Добра. Григорій – це людина, в якої надзвичайно могутня воля до життя, і не абиякого. А гідного людини. Визначальним життєвим принципом Григорія Многрішного є також його вірність нормам загальнолюдської моралі. Всупереч своєму прізвищу, він тільки й має гріхів перед світом. Що у хвилини нелюдського голоду забрав у бурундучка припасені ним на зиму горіхи. Але і в тому щиро каявся.