Формування героїчної особистості, характеротворення героя у романі І.Багряного Тигролови
Сюжет розгортається з інтригуючої зав’язки: на останній станції виявляється, що втік найнебезпечніший в’язень Григорій Многогрішний, якого пильнував сам начальник ешелону. Це одразу викликає в читача інтерес до майбутньої долі того сміливця.
Подальший розвиток дії складається з ряду небезпечних для Григорія ситуацій, кожна з яких – провісник головного кульмінаційного моменту. Ось голод і втома зовсім паралізували волю і виснажили сили втікача. Чи витримає він? А ось його накрила разом із важкою ведмежею тушею чорна ніч непритомності. Чи не на зовсім? Далів Григорій зі своїм названим братом Грицьком кидає виклик долі – їде поїздом без документів до Хабаровська, де кожної хвилини його можуть затримати. У місті хоче йти навіть у пащу до свого заклятого ворога – НКВД. Григорія помічають і переслідую, але й тут щаслива доля рятує його. Та найбільшої сили досягає конфлікт при майже неймовірній зустрічі Многогрішного й Медвина в тайговому безлюдді. Григорій розправляється з катом. Завершується роман повним тріумфом благородних ідеалів. Щаслива розв’язка тех. Відбувається на межі неможливого – закохана пара завдяки своїй кмітливості, винахідливості і сміливості переходить кордон і опиняється в безпечному місці.
Хоча роман має конкретні часові рамки, присвячений подіям, які для багатьох стали далекою історією, він висуває чимало актуальних проблем, які відносять до категорії вічних: добра і зла, життя і смерті. Справедливості і кари, морального вибору, волі до життя й цілеспрямованості, стосунків людини та природи, родинних взаємин вірності вікових традиціям предків і, звичайно, кохання.
Про зло і смерть читач дізнається вже з перших рядків роману. Вони уособлені в страшному “драконі” – етапному ешелоні ОГПУ-НКВД (отдела государственного комиссариата внутренних дел), який мчить на муки і смерть тисячі приречених безнадійних, змордованих – хоче відвести їх у безвість, щоб про них не знав ніхто. Той поїзд – таємнича і страшна легенда про зникнення душ. Кого ж везе “вогненний дракон” – злодіїв, убивць, розбійників? Чому юнаки 20-25 років перетворилися на дідів, переживши стільки, що декому й за ціле життя не судилося?
Саме слово дракон говорить про себе. Дракон у казках – ЦК втілення зла, неконтрольованої сили, це завжди щось страшне, небезпечне, дихає вогнем. Навіть в уяві дітей дракон – це щось дуже-дуже страшне, ніким непереможне страховисько, яке усе нищить, поїдає найкращих і продовжує шукати все нових і нових жертв, щоб врешті-решт насититися.
Дракон – це істота, яка має кілька голів, недоступна, невмолима, приносить тільки біль, страждання і нещастя. Але в романі І.Багряного “Тигролови”, дракон – це поїзд з однією головою, уособленням якої є сам Сталін, який всіма способами намагається знищити нескорений український народ. Але, як відомо, в українських народних казках дракона завжди хтось перемагає, тобто має знайтися той, хто переможе, та героїчна особистість, яка стане вище над головою нищівника української нації. Саме так і стається у романі, адже Григорій Многогрішний і є саме тією героїчною. Особистістю, яка без жодних вагань стала на захист українського народу, що ставав жертвою сталінської системи; дала виклики долі, стаючи в двобій із своїм найзапеклішим ворогом – слідчим Медвином. Звичайно, пішовши, на такий відчайдушний крок, Григорій Многогрішний прекрасно розумів, що йому потрібно назавжди забути про спокійне, тихе і мирне життя. І він, звичайно, мав рацію.
Ось як говорить про це “головний герой Григорій Многогрішний: “Цей пес (майор НКВД) відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. А потім спроводив до божевільні! І все зате, що любив свою батьківщину... Я втік з божевільні... Потім мене знову піймали і знову мучили такі, як він, - його поплічники... А потім присудили до двадцяти п’яти років каторги. Двадцять п’ять років! А я всіх маю двадцять п’ять. І все тільки за те, що я любив “свій нещасний краї і народ...” [3; 187]
Отже, єдина вина цих людей – те, що вони сини своєї землі і не відмовились від неї, не схотіли стати рабами і “секстами” (“секретними сот рудниками” – донощиками)” страшної тоталітарної системи.Але зло може критися і в дещо привабливішій личині. Тим же шляхом, що й ешелон смерті, йшов “Тихоокеанський експрес нумер один” – чудо цивілізації, вершок людської вибагливості і фантазії. Розкіш і розпуста на тлі голодної, за тероризованої країни. А їхали в експресі “відповідальні відрядженці і безвідповідальні рвачі та дезертири з партквитками і без, з дисциплінарними стягненнями і без... Шукачі карколомних пригод, а ще більше карколомних кар’єр. Шукачі щасті і “довгих” карбованців. Аматори довгих відряджень і ще довших чисел в банкових чеках... [25; 46]
Протягом всього роману йде двобій життя і смерті добра і зла. Хоч смерть і зло часто перемагають (згадаймо розповідь старого Мороза про свої відвідини Комсомольська, думки Григорія у поїзді до Хабаровська, його зустріч в ресторані з українськими дівчатами, котрі ціною своєї ганьби і приниження намагалися врятуватися), не гине надія на краще, на кінцеву перемогу справедливості. І щаслива доля головного героя, тому підтвердження, хоч Григорій Многогрішний дотримувався такого життєвого девізу: “Ліпше вмирати біжучи, ніж жити, гниючи!” і обирав не просто життя, а життя гідне.[3; 219]