Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби

Особливо багато листів містять вказівки щодо видачі різних довідок, копій, виписів із свідоцтв про народження («В справі метрикальних книг у парохії" [89], «В справі метри кальних копій» [89], «В справі посвідок» [89], «Пошукування за актами уродження і хрещення» [328], «У справі метрикальних посвідок для робітників» [359]).

Темою листів від Митрополитчого Ординаріяту ставали і господарські справи церкви («В справі муки на просфори» [213], «В справі церковного світла» [258], «В справі церковних дзвонів» [327]).

У багатьох листах вміщені зауваження щодо передплати періодичних видань або виходу у світ нових книг («В справі передплати «АЕпарх. Відомостей» [39], «В справі Служебника» [213], «Нові книжки» [214]).

Численною є група листів про добровільні грошові і матеріальні пожертвування, створення і діяльність різних фондів та товариств, опіку над певними групами населення («В справі збіркової акції для шкільної молоді» [259], «В справі Вдовчо-Сиротинського Фонду» [221], «В справі опіки над полоненими українцями» [27], «В справі опіки над студентством» [164]).

Кількісно невелика група листів, у яких йдеться про впорядкування окремих проблем християнського побуту («В справі пільних робіт у святочні дні» [117], «В справі вінчань за більш. влади" [211]).

Як бачимо, тематично ділові листи-послання Андрея Шептицького стосувалися передусім поточних церковних справ (літургійних відправ, праці священиків та дяків), впорядкування певних проблем християнського побуту та принагідних господарських і соціальних питань.

Шептицький Андрей. Письма-послання.— Львів, 1991.— 458 с.

Назад до Програми

УДК 821. 161. 2–2.09 (092) І.Багряний 1/7]. 08

Муравель Софія

(Львів)

Філософсько-символічний зміст образів дзвона і серця в історичній поемі І. Багряного "Скелька"Художня майстерність поеми І.Багряного "Скелька" проявляється у багатогранній і продумано використаній символіці. Автор вживає широке коло символів з української міфології. Хочемо відзначити два чи не основні символи — це образи дзвона і серця, які постійно переплітаються у сюжеті поеми. Кожен з названих образів виявляє в собі два філософські начала: світло і темряву, добро і зло. За допомогою таких символів чіткіше відчуваємо психологічну трагедію скельчан, у повному вияві бачимо обставини, серед яких триває їхнє існування. Детальніше зупинюсь на образі дзвона. На жаль, жоден із словників символів не фіксує його. Тому дефініцію цього справді символічного образу окреслю, даючи власну інтерпретацію. При самій згадці цього слова відразу чомусь уявляється величний соборний дзвін, який скликає людей на молитву до храму, щоб зблизити їх у ній з Богом. З іншого боку, згадаймо Київську Русь: дзвін скликає людей на пожежу, символізує нещастя. У "Скельці" образ дзвона, проходячи через всю поему, показаний багатоаспектно. Оптимістичні і песимістичні відгомони дзвона чергуються у ній. // Ударив дзвін чотиристапудовий / гойднув скривавленим на сонці язиком…// [1, с. 13]. Образ дзвона відтворює стан тривоги, неспокою, в якому перебуває кожен, хто іде в монастир. В іншому аспекті образ дзвона — це символ непокори, боротьби. І справді, могутній велетень пробуджує в скельчан "дух батьків", стає у їх руках зброєю. Нової модифікації набирає дзвін у поєднанні ще з одним символічним образом — серцем. У фольклорі серце трактується як символ радості і смутку, розуміння, сміливості і чистоти [2, с. 111-112]. У "Скельці" воно теж постає у двох іпостасях: гаряче, любляче, і темне, крижане. Бій дзвона дістає свій багатоголосий відгомін у серцях людей. І кожного разу серце б’ється з різним ритмом. Сміливе серце юнака Данила стає крижаним від болю і страждання за несміливість селян, які бояться повстати проти монастирської верхівки. Світла кольористика різко змінюється на темну: червона кров у серці стає білою кригою. З іронією і болем автор говорить про серця "слабких" рабів, які скоряються волі ігумена. // І хтось у розпачу під браму серце кинув // [1, с. 31]. Як контраст до світлого постає чорне серце ігумена Ієремії. //Молитва на устах і серце у руці…// [1, с. 43]. Те, що мало б бути високим і священним, трактується автором як низьке. Божі посланці не мають серця взагалі. У народі кажуть, що лише серце має здатність відчувати і наскрізь бачити людину. Лише любляче серце Мар’яни відчуває нещастя на віддалі. Її чисте серце готове пожертвувати собою заради односельців. Воно пульсує під "ридання дзвона", протистоїть "серцю з вицвілим нутром" отця Ієремії. Але врешті-решт добре і світле серце дівчини приноситься у жертву. Воно продовжує світити і після смерті, стає тим вогником, що піднімає скельчан на боротьбу проти чернечого ярма.