Естетичні шукання та історіософські концепції у художній прозі новітньої доби

Бунт Віталія, за класифікацією А.Камю, — метафізичний, спрямований проти самої природи людини і світоустрою [4, 157]. Шляхи Калігули й Віталія майже ідентичні.У досліджуваному романі філософію абсурдного бунтаря сповідує лише один персонаж — Шмулєвич. За його показним цинізмом ховається ясність і мужність мислення, якої не вистачає Родику і Віталію.

Екзистенційна проблематика тісно пов'язана в романі з осмисленням феномену любові до батьківщини. В романному підтексті ця любов, користуючись категоріями екзистенціалізму, — це той камінь, що має раз у раз піднімати на гору Сізіф, це та сама сартрівська трансцендентна мета, якою людина самостверджується [5, 343-344], це та сама свобода посеред безглуздя, за збереження якої людина несе відповідальність перед собою і світом [5, 299].

Руткевич А. Философия А. Камю // Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство.— М.: Политиздат, 1990.— С. 5–42

3боровська Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків.— Львів: Літопис, 1999.— 366 с.

Ульяненко О. Вогненне око. Роман.— К.: Український письменник, 1999.—229 с.

Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство.— М.: Политиздат, 1990.— 415 с.

Сартр Ж.-П. Зкзистенциализм — зто гуманизм // Сумерки богов.— М., 1994.—424 с.

Назад до Програми

Хвостова Ольга

(Дніпропетровськ)

Своєрідність вираження авторської позиції в повісти Степана Процюка

«Шибениця для ніжності»

З авторського визначення повісти випливає, що: 1) твір афішує гранично відверту оповідь, 2) персонажем (і оповідачем) є сорокарічний чоловік. Ми побудуємо виклад на перетині понять «автор» і «оповідач». В такому ключі творчість Степана Процюка не аналізувалася, досі дослідники (Євген Баран [1], Петро Лот [2] та інші) обсервували загальні проблеми, тому детальна і конкретна студія бачиться новою й актуальною.

Поняття «автор» та «оповідач» засадничо нетотожні. Жива людина реалізує себе в ролі письменника як в одній із безлічі можливих. Автор твору, як одна з реалізацій амплуа письменника, в свою чергу має однією з інкарнацій роль оповідача. Тільки за умови, що розповідь ведеться від першої особи, голос автора і голос оповідача можуть збігатися. В повісти Степана Процюка «Шибениця для ніжності» вираження авторської позиції характеризується неконсеквентністю, але не парадоксальністю (вона як систематична, свідомо окреслена невідповідність у повісти відсутня). Авторська позиція має бінарну форму вияву — голос автора і голос оповідача.

Задекларована і винесена в жанрову ознаку «сповідь» підмінюється на практиці оповіддю. Така ситуація є результатом спроби писання сповіді, на противагу звичній усній формі. Сповідь у християнстві — це гранично відверта розповідь людини про свої гріхи, що призначена для одних вух і мислиться як таємниця. Голос оповідача формально і змістово суперечливий: порушено часову віднесеність, відсутні показники каяття, нечисленні звертання подані у множині, тож витворюється ілюзія сповіді на публіку. За змістом, головний персонаж Дем’ян — інженер, умови його життя (насамперед духовного) злиденні. Проте стиль викладу, приписуваний автором Дем’яну, виказує чималу освітню базу, широкий кругозір і начитаність. Головний герой сповідується в абстрактних провинах, радше суспільних і обставинних, ніж спричинених власною волею чи безвіллям. Його персональним гріхом можна вважати лише аборт коханої дівчини, на який він дав згоду. Але й тут неузгодженість часової форми дієслова і згадка про Бога як про об’єкт перешкоджають адекватній перцепції сповіді.

У розлогих філософських, публіцистичних відступах виявляється друга форма вираження авторської позиції — голос автора. З погляду стилістичного вони відзначаються патетичністю, пафосністю, експресивністю і дають максимум простору при мінімумі умовности, що дозволяє успішно приховувати слабке опанування Степаном Процюком техніки виходу з оболонки авторського «я». Ситуація згубно відбилася на сприйнятті твору: порушені серйозні проблеми, але їх позбавлено відповідного оформлення.