Особливості народногосподарського комплексу України
Імперії завжди вносили дезорганізацію в господарство України, що проявлялось у посиленому руйнуванні попереднього економічного укладу. Зокрема, королівська Польща, зайнявши Україну після Люблінської унії (1569 р.), максимально знищила хоч не високорозвинене, проте відносно добре організоване тут міське і сільське господарство. Велика економічна, а не лише політична руїна спостерігалась в Україні після російсько-польського „вічного миру” (1686 р.). Австрія, окупувавши Галичину, Буковину і частково Волинь у другій половині XVIII ст., майже дощенту ліквідувала непогано розвинені тут ремесла. Тільки після революції у Європі – „весни народів” (1848-1849 рр.) поступово почала розвиватися промисловість на капіталістичних засадах.
Унаслідок розвитку первинних секторів структура господарства України мала колоніальну односторонню сировинно-продовольчу орієнтацію. У результаті особливостей колоніального положення України її господарство було економічно, соціально та екологічно малоефективним.
Стан постійної руїни – це ознака, притаманна розвитку господарства України в усі періоди її перебування під окупаційною владою держав-сусідів.
2.2. Сучасна галузева структура народного господарства
Галузь – сукупність підприємств, установ і закладів, що виробляють однорідну продукцію чи надають однорідні послуги, які задовольняють потреби населення. На галузеву структуру економіки України впливають різні економічні та природні чинники, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція. Розрізняють галузі виробничої сфери (виробництво матеріальних цінностей) і галузі невиробничої сфери (задоволення різноманітних соціальних і духовних запитів людей).
Виробнича сфера народного господарства України надзвичайно складна. Вона включає: промисловість, будівництво, сільське господарство, лісове господарство, транспорт і зв’язок, торгівлю, громадське харчування, матеріальне-технічне постачання, заготівлю та збут. Кожна з цих великих галузей (секторів) народного господарства однаково важлива для його розвитку, структури та функціонування.
Саме у виробничій сфері продукуються засоби виробництва (сировина, паливо, енергія, машини, будівельні матеріали, споруджуються підприємства, прокладаються шляхи сполучення тощо), на що припадає близько 64%
вартості усієї продукції. На предмети споживання (продовольство, одяг, взуття, меблі, легкові автомобілі, побутова радіоапаратура, електроприлади і т.д.) – 36%. Таким чином, економічна структура виробництва України є дуже однобокою і потребує корінної перебудови, спрямованої на збільшення виробництва предметів споживання.
Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі виділяють видобувні й обробні галузі. Видобувна промисловість займається видобутком різних видів палива і сировини з надр Землі, тому її розвиток і поширення залежать від розміщення і запасів корисних копалин. До обробної промисловості відносяться галузі, які займаються обробкою чи переробкою сировини й напівфабрикатів. У 2003 р. промисловістю України вироблено продукції на 220,6 млрд. грн., у тому числі видобувною промисловістю – на 21,9 млрд. грн., обробною промисловістю – на 171,6 млрд. грн.
На промисловість припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарству. Однак більшість основних виробничих фондів фізично зношено: у промисловості загалом на 49%, металургійному комплексу – на 61%, машинобудуванні – на 47%, хімічній та нафтохімічній – на 56%.У галузевій структурі промисловості України провідне місце традиційно займає важка промисловість (73,7% у 2000 р.), її значне переважання над виробництвом товарів народного споживання постійно призводило до проблем із забезпечення населення продукцією легкої і харчової промисловості. Так, за 1991-2000 рр. частка електроенергетики у загальному обсязі промислового виробництва зросла з 3,2 до 12,1%, паливної промисловості – з 5,7 до 10,1%, чорної металургії – з 11 до 27,4%, кольорової – з 1,1 до 2,4%, хімічної і нафтохімічної – з 5,5 до 5,9%, в той час, як частка галузей, що задовольняють кінцевий попит населення, скоротилась: легкої – з 10,8 до 1,6%, харчової – з 18,6 до 16,8%.
Базовим у економіці країни є паливно-енергетичний комплекс. У структурі видобутку палива в Україні майже 75% припадає на вугілля, 5% займає нафта, а 19% - газ. Запаси кам’яного і бурого вугілля оцінюються у 76 млрд. т. У Донбасі зосереджено 98% кам’яного вугілля, у Львівсько-Волинському басейні – 2%. Сучасний обсяг видобутку власної нафти сягає 8-10% загальних потреб України, а ще 40-43 млн. т нафти доводиться щорічно імпортувати, газом Україна забезпечена на 17-20%. Найбільшим за видобутком є Дніпровсько-Донецький район (родовища нафти – Зачепилівське, Глинсько-Розбишівське, Качанівське, Леляківське, Анастасіївське; газу – Шебелинське, Єфремівське, Хрестищенське та інші).