Особливості народногосподарського комплексу України

1. Промисловий (індустріальний) тип включає два підтипи – промислово-видобувний і промислово-обробний. Сюди відносяться ті народногосподарські структури, у яких промислове виробництво різко переважає над сільськогосподарським.

2. Промислово-аграрний, де оптимально поєднуються промисловий та сільськогосподарський сектори при деякій перевазі першого з них. Тут, як правило, добре розвинена видобувна і переробна промисловість.

3. Агропромисловий, де сільське господарство переважає над промисловим виробництвом, але останнє у своєму розвитку і розміщенні значною мірою орієнтується на аграрний сектор.

4. Аграрний, у якому повністю переважає сільське господарство, що нерідко має односторонню спеціалізацію (орієнтація на виробництво сировини для інших країн) і технічно відстале (колишні колонії).

У своєму розвитку народне господарство окремих країн може переходити із одного типу (підтипу) в інший – переважно від аграрного або промислово-гірничовидобувного до агропромислового і промислово-аграрного, рідше – до індустріального типу обробного підтипу з агробізнесом.

2. Загальна характеристика

структури народногосподарського комплексу України

2.1. Особливості розвитку господарства в Україні

Напрям, динаміка, склад і структура господарства України зумовлювались значною мірою її політичним статусом. Він характеризувався тим, що Україна в основному не мала своєї повноцінної державності. У ті короткі періоди, коли ця державність формувалася (Хмельниччина, УНР), не було змоги організувати господарське життя, виходячи з національних інтересів українського народу. Крім того, Україна у більшості випадків була поділена між сусідніми державами. У різний час це були Польща, Росія, Литва, Австрія, Туреччина та ін.

Територія України першою серед просторів Східної, Центральної і Північної Європи була втягнута у міжнародний поділ праці у середині першого тисячоліття до Христа (грецькі поліси на чорноморсько-азовському узбережжі). У ті часи все населення тяжіло до передової елліністичної культури, в т.ч. і економічної: вирощування товарного зерна, торгово-зернова спеціалізація, заморська торгівля, судноплавство тощо. Тобто з самого початку Україна була економічно орієнтована на південь. У пізніші часи ця орієнтація змінилася на західну і східну. Але основна господарська діяльність – сільськогосподарське виробництво і відповідно матеріальна і духовна культура залишились, і розвивались упродовж багатьох віків, незважаючи на усі політичні складнощі.

Динаміка господарювання України у минулому була синхронним відображенням (суміщення за часом) розвитку господарських структур тих країн, до складу яких входила її територія. Це означає, що внаслідок поділу території між різними державами господарство України тривалий час функціонувало асинхронно (принаймні до 1945 р.).

„Возз’єднана” Україна у повоєнні роки майже повністю копіювала динаміку господарства СРСР, а довготривалий період економічного застою (від 60-х років) в останній імперії світу повністю відобразився у такому ж застої в Україні. Окремі злети в господарському розвитку України пояснюються тим, що її активно залучали до розв’язання всесоюзних програм – передусім продовольчої, енергетичної, мілітарної. Саме цим можна пояснити створення тут всеімперської житниці, першої вугільно-металургійної бази і великої бази важкого машинобудування.

Однак у динаміці господарства республіки були і свої особливості. В роки криз, застою, економічних депресій в колишньому СРСР ці явища в Україні відображались у більш гострій формі. Це проявилось у глибшому, ніж у імперії в цілому, руйнуванні продуктивних сил. Класичним прикладом може бути „перебудова” сільськогосподарського виробництва на засадах колективізації (1929 р.), що призвело до повної деградації економіки України уже у 1933 р.В економіці України завжди панував іноземний капітал, особливо у галузях промисловості й транспорту. Так, розвиток нафтовидобувної промисловості Передкарпаття у другій половині ХІХ – першій чверті ХХ століття контролювався французьким, англійським, американським та єврейським капіталом. У вугільно-металургійному Донбасі-Придніпров’ї теж панував іноземний капітал (70% видобутку кам’яного вугілля, 80% видобутку залізних руд, 90% випуску коксу, 60% гірничорудного виробництва). Під контролем цього капіталу знаходилось і залізничне будівництво на сході України. Аналогічна картина склалася і в радянський час. Тільки тепер іноземним був всесоюзний капітал, інвестований центральними міністерствами, з тою лише поправкою, що левова його частка створювалась в Україні, але присвоювалась і перерозподілялась так званим центром.