Місце Протестантизму В Національно-Культурному Русі XVI - першої половини XVII ст. (література і наука)

Суттєвий внесок у національно-культурні процеси в Україні зробили протестанти науковою і літературною діяльністю. Вона, з одного боку, була наслідком внутрішніх потреб протестантизму, який відчував зростаючу опозицію з боку католицької і православної церков. В цій ситуації піднесення теоретичного рівня нововірчої пропаґанди набувало особливого значення. З іншого боку, протестантські вчені, учителі, літератори, перекладачі, книговидавці відчували себе не лише представниками певної конфесійної спільноти, а й культурними діячами. Оскільки у цей ранній період своєї історії в Україні протестантизм був ще глибоко зв’язаний із східноєвропейським реформаційно-гуманістичним рухом, то літературна і наукова діяльність багатьох його представників мала прогресивне значення.

Відомо чимало протестантських літераторів, полемістів, учених, які так чи інакше пов’язані з Україною. Дехто залишив кілька творів, декого знаємо завдяки згадкам у антипротестантських виданнях. Окремі автори написали досить багато, хоча не всі їхні твори мають високий літературно-науковий рівень. Однак були в протестантському середовищі особи, котрі зробили чимало для духовного відродження східнослов’янських народів.

Саме такою постаттю є Симон Будний (бл.1530-1593) — теолог, філософ, історик, філолог, мислитель-гуманіст, знавець грецької, єврейської, церковно-слов’янської та руської мов, один з найвідоміших діячів кальвіністської, а потім антитринітарної церкви. Про місце його народження і національність ще досі ведуть дебати дослідники. Однак цілком доведені участь Будного у протестантських синодах на Волині, Берестейщині, в Підляшші та тривале проживання у білорусько-українському пограниччі. Тут він працював пастором на запрошення Миколи Радзивілла Чорного і близько зійшовся з феодосіанами, Андрієм Колодинським, братами Кришковськими (допомагаючи, зокрема, Лаврентію у польськомовному перекладі праці Юстина “Розмова з Трифоном Жидом”1). Будний не тільки добре володів і перекладав руською мовою, а й був обізнаний з багатьма православними виданнями, творами Франциска Скорини. Доведено факт безпосереднього знайомства Симона Будного з друкарями Іваном Федоровим і Петром Мстиславцем. Так, пояснюючи текстуальні зміни, котрі він вніс у Новий Заповіт після порівнянь з іншими перекладами, Будний зазначав, що найкращими з них є переклади Федорова і Мстиславця. “Знаю, що свіжі й менші помилки ті друкарі, як самі мені вони про те розповідали, виправили на підставі старих книг.., — пише Будний, — ... і мало для цього голів Івана Федорова і Петра Тимофійового Мстиславця. Зробили те, що змогли, і за це їм інші мають бути вдячні, але це ще тільки малий початок”2.

Будний залишив чи не найбільшу серед антитринітаріїв літературно-публіцистичну спадщину. Це, насамперед, богословські твори (“Про головні засади християнської віри”, 1576; “Коротке доведення того, що Христос не є таким же Богом, як Отець”, 1574; “Спростування доказів Чеховича”, 1575; а також передмови і коментарі до окремих частин Біблії, 1572, Нового Заповіту, 1574 тощо). Автор висловлював радикальні філософські погляди, розвивав релігійно-раціоналістичне тлумачення догмату Трійці, обґрунтовував положення про природне походженння Христа, заперечував окремі християнські учення (про безсмертя душі, потойбічний світ та ін.).

Висвітлюючи гостру ідейну полеміку між різними напрямами у протестантському русі, праці Будного мали загальносвітоглядне значення. Це зазначали вже його сучасники. Так, збереглося кілька листів до нього старця Артемія. Зокрема, в “Послании до Симона еретика Будного”, Артемій засуджував нововірця за спробу самостійного тлумачення Біблії, що, на думку старця, надзвичайно небезпечно — призводить до підриву віри, сумнівів у християнській істині. Артемій добре усвідомлював вільнодумний потенціал творів Будного: вони змушують людину замислюватися над загальноприйнятими істинами, стверджують необхідність критичного аналізу усталених понять, постійного пошуку нових істин.Головна суперечність у поглядах двох мислителів, які дотримувались протилежних світоглядних концепцій (християнсько-апологетичної та вільнодумно-раціоналістичної), полягала у їхньому тлумаченні співвідношення віри і розуму. За Артемієм, розум потрібно спрямовувати на Божественне пізнання і при цьому не суперечити йому, не сумніватися, а смиренно вклонятися. Людський розум для Артемія — плотський, недосконалий. Вищий розум — розум віри, єдино істинний. Будний, натомість, вважає, що розум можна називати Божественним лише тоді, коли він не суперечить буденній людській мудрості. Розум треба спрямовувати не тільки на Божественні проблеми, а й мирські. Від цього його цінність не зменшується. Артемій заперечував необхідність світської освіти, що відволікає від віри та надає перевагу мирським інтересам особи: “Но не въ словеси, рече апостолъ, царство Божіе, но въ силъ добрых дълъ! И паки глаголетъ: совъсть помышленія мудрыъ, яко суетна. И паки: мудрость міра сего буйство отъ Бога. Се бо обрътаемъ многи научены во всъхъ языцъхъ напротивъ стоящихъ правыя въры и въ нечестія и хулы и различныя ереси уклоншихся... По чистотъ бо ума когождого разумъваетъ Божественная тайноученія, а не человъческими науками... можетъ бо истинное слово просвътити и умудрити въ благое правымъ сердцемъ безъ грамотикіа и риторикіа”3. Гуманістична позиція Будного спрямована на обґрунтування необхідності всебічної освіти (“... и паки о науцъ писалъ еси, якъ бы многи языки имъти учителемъ добро”4), звернення до спадщини античної та ренесансної думки. В цьому він мав чимало однодумців не тільки серед протестантів, а й православних. Не випадково твори Будного зустрічаємо у реєстрі книг за 1601 р. Львівського братства.

Симонові Будному належить спроба біблійних перекладів національними мовами. Це, зокрема, польський переклад Нового Заповіту (1574). Здійснюючи видання, він продовжував справу свого видатного попередника Франциска Скорини, переклади якого стали цінною культурною пам’яткою епохи Відродження. У них, по суті, вперше Святе Письмо постало як історико-літературне джерело. Воно виявлялося цілком придатним і для читання, і для наукового аналізу. Саме аналітичний метод у бібліїстиці наслідував Симон Будний.