ФІЛОСОФІЯ ХХ СТОЛІТТЯ

В плані зазначеного наміри Хвильового, Зерова, Воро¬ного та інших представників українського культурного від¬родження переорієнтувати українську культуру з північно¬го сходу на Захід мають цілковиту рацію, оскільки ці на¬міри просто відновлюють нормальні й віковічні зв'язки України з Західною Європою (про це вже йшлося в по¬передніх лекціях). Ці наміри української художньої ін¬телігенції поділяв і В. Юринець, говорячи, що «є глибока неусвідомлена інтуїція в поклику Хвильового до Європи. Це заклик до створення в нас героїчної, конструктивіст-ськи ясної психіки на місце нашої плаксиво-сентименталь¬ної, рабськи-поетичної. Це протест проти нашої розмаза-ності, безініціативності, пагубний наслідок нашого поне¬волення в минулім»5.Світоглядні настанови українського відродження 20-х років Хвильовий тлумачив як «романтичний вітаїзм» (від лат. уііа—життя), що являв собою активно творчу, оду¬хотворено відрожувальну форму мистецького світовідчуття. Разом із Тичиновим «кларнетизмом» («світлоритмом») ро¬мантичний вітаїзм становив смислове ядро стилю україн¬ського відродження. Визначаючи художню природу роман¬тичного вітаїзму як «бойовий ідеалізм», Хвильовий не вбачає тут суперечності з історичним матеріалізмом, адже «історичний матеріалів", — писав він,—ніколи не відхиляє психологічного фактора. Навпаки, він припускає його дію, вважає її за цілком нормальне явище в громадському житті... Коли психологічний чинник діє в громадське?; у житті, а жива людина ідентична цьому факторові, то, оче¬видно, історію робить не тільки економіка, але живі лю¬ди» і далі: «Жива людина є громадська людина. Класич¬ний тип громадської людини вироблено Заходом... Отже, не можна мислити соціального критерію без психологічної Європи»1. Цікаво зазначити, що тлумачення Хвильовим матеріалістичної філософії є тут близьким до Її первісного (гуманістичного) тлумачення Марксом.

Орієнтація на Європу розуміється Хвильовим і його однодумцями не в буквально-вульгарному смислі «схилян¬ня» перед нею, інакше це було б тим самим «позадництвом» (тільки не «російським», а «європейським»). Європа мнс-литься Хвильовим «як психологічна категорія, певний тип культурного фактора в історичному процесі»2. Іншими словами, орієнтація на Європу означає повернення до власних культурних джерел, відродження української (су¬то європейської, на відміну від російської) культури.

На цьому моменті спеціально наголошує М. Зеров у своїх нарисах з новітнього українського письменства «Від Куліша до Винниченка» (1929). Аналізуючи творчість Ле¬сі Українки, Зеров спеціально зупиняється на звинувачен¬нях, що нерідко робилися на адресу видатної поетеси, в «екзотизмі», «чужинництві», «далекості від рідної землі сюжетів її творчості». Проте більш пильна увага до Леси-ної поезії виявляє, що їй чужий «справжній екзотизм з його виключним замилуванням до інакшого, далекого, б корені одмінного», «кінець кінцем її вавілоняни й єгип¬тяни мають сучасну психологію, а її американські пущі, середньовічна Іспанія, Рим і Єгипет — то тільки більш-менш прозорі псевдоніми її рідного краю»3.

Але «відлига» вже закінчувалася. Сталін, здолавши на початку 30-х років своїх 'політичних суперників, активно взявся до творення незакінченої Леніним тоталітарної сві¬тоглядної системи. І перші «приморозки» вдарили вже в 1926 р. 24 квітня того року Сталін надсилає листа Л. Ка-гановичу (тодішньому Генеральному секретареві ЦК КП(б)У) та іншим членам Політбюро, в якому висловлює здивування з приводу вимоги Хвильового про «негайну дерусифікацію пролетаріату», про необхідність для україн¬ської поезії «тікати якнайшвидше від російської літерату¬ри», про його спробу відірвати культуру від політики тощо. «В той час, коли західноєвропейські пролетарі та їх кому¬ністичні партії повні симпатій до «Москви»,— писав Ста¬лін,— до цієї цитаделі міжнародного революційного руху і ленінізму, в той час як західноєвропейські пролетарі з захопленням дивляться на прапор, що майорить у Москві, український комуніст Хвильовий не має сказати на ко¬ристь «Москви» нічого іншого, крім як закликати україн¬ських діячів тікати від «Москви» «якнайшвидше»... Шум-ський (тодішній нарком освіти на Україні.—Авт.) не ро¬зуміє, що оволодіти новим рухом на Україні за українську культуру можна лише борючись з крайностями Хвильо¬вого в рядах комуністів. Шумський не розуміє, що тільки в боротьбі з такими крайностями можна перетворити рос-туїду українську культуру і українську громадськість в культуру і громадськість радянську» '.

Що ж до репресій проти української інтелігенції, то во¬ни почалися раніше (в 1924 р. судовий процес над так званим «Центром дії» в Києві й над спеціалістами Ка-діївського рудоуправління; в 1925 р.— процес над спеціа¬лістами Дніпровського заводу; в березні 1930 р.— горе¬звісний процес над Спілкою визволення України — СВУ та ін.).

У грудні 1930 р. на зустрічі з партосередком Москов¬ського інституту «червоної професури» Сталін вказав на наявність серед філософів двох ухилів — механіцизму та «меншовиствуючого ідеалізму». В січні 1931 р. такі «ухи¬ли» знайшлись і в Україні. В «механістичній» ревізії марк¬сизму-ленінізму було звинувачено С. Семковського, в «ідеа¬лістичній» — В. Юринця. В 1933 р., не витримавши цьку¬вання, застрелився М. Хвильовий. У цьому ж році було звільнено з роботи директора інституту філософії ВУАМЛІНу Юринця (репресовано його було через три ро¬ки). І знову ж таки в 1933 р. було репресовано завідую¬чого кафедрою діамату ВУАМЛІНу «контрреволюціонера і шпигуна» П. Демчука.В 1936 р. на сторінках всесоюзного журналу «Под зна-менем мирксизма» зі статтею «К итогам борьбьі на фило-софском фронте Украины» виступив заступник директора Інституту філософії ВУАМЛІНу М. Шовкопляс. Він «заздивування з приводу вимоги Хвильового про «негайну дерусифікацію пролетаріату», про необхідність для україн¬ської поезії «тікати якнайшвидше від російської літерату¬ри», про його спробу відірвати культуру від політики тощо. «В той час, коли західноєвропейські пролетарі та їх кому¬ністичні партії повні симпатій до «Москви»,— писав Ста¬лін,— до цієї цитаделі міжнародного революційного руху і ленінізму, в той час як західноєвропейські пролетарі з захопленням дивляться на прапор, що майорить у Москві, український комуніст Хвильовий не має сказати на ко¬ристь «Москви» нічого іншого, крім як закликати україн¬ських діячів тікати від «Москви» «якнайшвидше»... Шум-ський (тодішній нарком освіти на Україні.—Авт.) не ро¬зуміє, що оволодіти новим рухом на Україні за українську культуру можна лише борючись з крайностями Хвильо¬вого в рядах комуністів. Шумський не розуміє, що тільки в боротьбі з такими крайностями можна перетворити рос-туїду українську культуру і українську громадськість в культуру і громадськість радянську»1.