ФІЛОСОФІЯ ХХ СТОЛІТТЯ

Ідея національної диктатури у Донцова перегукується з його концепцією національної еліти. Вчений вважає, що однією з причин занепаду козацького панства, рис, що формували психологію панів серед певних верств козацтва, було те, що козацька еліта увібрала в себе демократичні ідеї. Внаслідок цього козацьке панство виховувало в собі не лицарські інстинк¬ти, а інстинкти підвладного демосу. «Лише коли психічні при¬кмети верстви підвладної стають прикметами верстви правля¬чої — в суспільстві наступає катастрофа»3.

Таким чином, еліта козацтва, за словами Донцова, розгу¬била всі ті духовні цінності, які мала, будучи правлячою. Юз-зацька кров змішалася з кров'ю нижчих верств і це було траге¬дією для козацтва. «Втративши в боях БогунТв і Кричевськнх, набравши в свої ряди Герциків, Бр'юховецьких і Гладких, ко¬зацька старшина летіла нестримно в провалля історичної ка¬тастрофи»4.

З точки зору Донцова, доба 1.917—1920 рр. була найтрагіч-нішою в історії українського народу, Оскільки в цей період по¬ширювалися демократичні ідеї, що призвели до занепаду укра¬їнського національного духу. -Ідеалами інтелігенції на початку XX ст. були, за Донцовим, ідеали апостолів черні, і дух цієї інтелігенції був духом юрби.Донцов неодноразово висловлював своє презирливе ставлен¬ня до юрби, черні, плебсу, владу яких він розглядав як траге¬дію для суспільства. Вихід з ситуації, що склалася, Донцов вбачав у створенні нової еліти, або, як каже він, нової касти, тобто тих, хто покликаний володарювати. «Лише в прикметах, життєвім стилі володарських верств князівської Русі, литовсько-руського лицарства й козацької старшини, так основне сплюгавлених апостолами черні, може спустошена Україна наша знайти спасенний вихід»1.

Еліта, або провідна каста, покликана перетворити народ «дроворубів і водоносів» у спільноту, сильну організаційно, культурно й духовно. Для цього потрібно повернутися до давно минулих часів, до сивої давнини. Саме у традиціях минулого, у відродженні їх Донцов вбачав шлях до створення касти во¬лодарів, що зможуть організувати панівну націю, націю панів. Причому еліта, провідна каста, повинна стояти поза юрбою, а вірніше над юрбою. Своїм духом еліта принципово відріз¬няється, як висловлювався Донцов, від духу колективного хох-ла. «Коли я кажу, що правляча верхівка має визначатися своїм окремим положенням в суспільності, окремою психікою й окре¬мими духовними прикметами, то тим самим кажу, що мусить вона в суспільності творити окрему від загалу касту»2.

На думку Донцова, кастовий устрій був характерний для давньої України. Теоретичне обгрунтування його, як вважає вчений, зробив Сковорода. Останній писав про те, що кожний на своєму місці і виконує те, чого вартий. Черепасі покла¬дено плазувати, орлові — літати, а не навпаки: «Злодій не на¬вчиться бути шляхетним, раб не вивчиться бути вільним, ду¬рень з природи — бути мудрим, плазун — героєм. Перемішання каст, перемішання місць веде до хаосу. Вивчитися прикмет па¬нівної касти, засвоїти її дух касті смердів не вдасться ніко¬ли»3. І далі: «Коли люди з касти жаб, черепах чи свиней протиприродне пнуться на становище або в заняття людей з касти орлів чи оленів, суспільність розкладається»4.

Еліта суспільства повинна, за Донцовим, займати окреме місце, має бути з окремої глини зліплена, мати свій специфіч¬ний характер.

Отже, політична філософія Донцова грунтується на двох основоположних принципах — принципові «інтегрального націо¬налізму» та принципі національної еліти. Нація, національна ідея, українська національна ідея були об'єктом розгляду Дон¬цова в багатьох його творах. Самі по собі ці ідеї були і ли¬шаються актуальними. Тому позитивним моментом політичної філософії Донцова є постановка цих проблем. Проте тлумачен¬ня їх нерідко викликає заперечення. З його тези про антагоніс¬тичну боротьбу між націями, в якій одержують перемогу силь¬ніші і панують над слабкішими, випливали далеко не прогре¬сивні політичні висновки.

Викликає заперечення і його концепція національної еліти, яка, по суті, повторює відому теорію про героїв і натовп, про пасивний натовп й активних володарів його.

Дмитро Чижевський (1894—1977) на відміну від Ли-пинського і Донцова активної участі в політичному житті не брав. Він був мислителем, так би мовити, «академічно¬го» типу. Народившись в Олександрії Херсонської губернії (нині Кіровоградська область), Чижевський навчався в Петербурзькому університеті (вивчав математику, астроно¬мію та філософію), потім—у Київському університеті (студіював філософію й слов'янську філологію). Захоплю¬вався ідеями «філософії серця», велику увагу приділяв ні¬мецькій філософії.

Академічний напрям у розвитку української філософії в діаспорі представлений Д. Чижевським (1894—1977).

Д. Чижевський зробив значний внесок у дослідження не ли¬ше філософії, а й літератури, історії, естетики, його досліджен¬ня присвячені культурі не тільки українського народу, а й ро¬сійського, польського, словацького, чеського, німецького. Знач¬ним є його внесок у дослідження спадщини Г. С. Сковороди.