Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції
Активно продовжуючи працювати над проблемами дошкіль¬ного виховання, Софія Русова в останні десятиліття життя посту¬пово зосереджується на загальнолюдських і національних аспектах виховання взагалі, що можна вважати однією із найсуттєвіших змістових особливостей педагогічного доробку вченої того періоду. При цьому її найбільше цікавили суспільні аспекти виховання та його найновіші напрями. За переконанням педагога, виховання як найважливіша суспільна функція здатне "переробити в певних межах" вдачу народу, стати одним із чинників його національного самовизначення [49, 7]. Для цього воно повинне охоплювати не тільки дітей дошкільного та шкільного віку, але й усю молодь, все доросле населення, здійснюватися всіма соціальними інституціями. Ця думка є пріоритетною в багатьох педагогічних творах С.Русової 1920-х-1930-х pp.
Як і в працях довоєнного періоду ("Ідейні підвалини школи", "Нова школа", "Проект новой свободной школы для Украины") та часів УНР ("Націоналізація школи"), у творах міжвоєнної доби знайшли своє відображення загальні засади розбудови майбутньої української національної школи. Публікації 20-х-30-х pp. доповнюють, розширюють і конкретизують їх, особливо в частині місця і ролі школи у незалежній Україні, мети й завдань навчально-виховної діяльності відповідно до нових умов життєдіяльності українського суспільства.
Подібно до освітніх діячів і педагогів - її сучасників (М.Га-лущинський, А.Животко, С.Сірополко), Софія Русова чимало уваги приділяла проблемам позашкільної освіти. Проте раніше, особливо в час праці у Генеральному секретаріаті УНР, вона зосереджувалася переважно на питаннях її організаційного утвердження. Логічне вивершення погляди С.Русової на орга¬нізацію цієї ділянки освітньої роботи знайшли на Нараді діячів позашкільної освіти й дошкільного виховання 10-13 січня 1919 p., на якій вона виступила з доповіддю "Роля позашкільної освіти і її зв'язок зі школою" (до речі, як керівник відділу позашкільної освіти й дошкільного виховання в уряді УНР С.Русова відкривала Нараду і була її почесним головою). Вважаючи за аксіому положення про те, що "сама школа не може дати дітям повне гармонічне виховання й досить широку освіту без запомоги позашкільної освіти", просвітителька таким чином визначила її завдання: поширити знання і "саме головне - ... піднести громадську свідомість" різних категорій населення [51, 59]. Ухвалені за підсумками доповіді тези, як і думки, викладені у статті "Позашкільна освіта", стали, по суті, програмою діяль¬ності молодої Української держави в царині позашкільної освіти, ввібрали зокрема такі положення:
"...2) Діячі по Позашкільній і Дошкільній Освіті мають увійти в Всеукраїнську Учительську Спілку і закласти в ній окремі гуртки діячів Позашкільної Освіти і діячів Дошкільного виховання так, щоби в кожному Бюро спілки були представники цих гуртків.3) Крім того для об'єднання думок бажано мати свій спе¬ціальний орган преси, в якому обидві ці галузі освітньої роботи могли б голосно висловлюватися. ...
... 6) Тепер, коли всеукраїнські з'їзди майже неможливі, бажано закласти в Київі Всеукраїнську Раду робітників по Позашкільній Освіті і Дошкільному вихованню... " [51, 91-92].
Всеукраїнський з'їзд у справах позашкільної освіти голов¬ними завданнями визначив: "1. Дати в першу чергу грамоту дорослому населенню;...
3. Утворити національно-свідоме громадянство, на котре б мали змогу опиратись в своїй діяльності уряд і місцеві само¬врядування.
4. Перетворити національне стихійне почуття в національну самосвідомість.
5. Піднести самодіяльність населення... " [51, 67].
Для їхньої реалізації передбачалося створення такої типології інституцій: початкові школи для дорослих 4-5 типів, загально¬освітні курси для цієї категорії населення або додаткові школи, професійні короткотермінові школи чи курси, сільські вищі школи, народні університети.
Отож, за безпосередньою участю С.Русової були розроблені чіткі орієнтири розбудови системи позашкільної освіти, здійснені конкретні кроки для реалізації висунутого нею гасла: "Наука Для усіх через активне самостійне навчання" [52, 227].
Проте якщо в Україні періоду її незалежності Софія Русова отримала змогу розробити й частково реалізувати програму організаційного становлення й утвердження різних форм позашкільної освіти, то за її межами вона зосередилася переважно на теоретичному обґрунтуванні потреби всезагальної освіти та її ролі у морально-соціальному становленні молодого покоління, підготовці його до свідомої праці "для рідного краю, для визволення свого рідного народу з ланцюгів темноти і поневолення, для поліпшення соціальних і політичних умов його життя" ("Моральне виховання в позашкільній освіті") та на висвітленні зарубіжного досвіду освіти дорослих і її стану на українських землях Галичини, Буковини й Закарпаття ("Народні бібліотеки й читальні в Чехії", "Просвіта" за 70 літ існування").