Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції

Міцним фактором для виховання нації Софія Русова називала соціальне виховання [11, 9]. При аналізі сутності цього терміну, до кінця не з'ясованого ні в тогочасних педагогічних теоріях, ні в практиці виховання, вона розглядала його з позиції прихильника індивідуалізації виховання, її цікавило насамперед питання: "як привести до згоди ці дві нові педагогічні течії -індивідуалізація виховання та його соціялізація?" [11, 4]. За висновком мислительки, перша спирається майже виключно на розвиткові всіх "душевних сил" дитини, в той час як друга визнає величезний вплив на дитину не тільки "спадковості й індивідуального єства, а й соціяльного оточення". Як результат, метою індивідуального виховання педагог визначила широкий вільний розвиток усіх духовних сил і здібностей дитини, який Дасть їй змогу "бути корисною для малого чи великого кола громадянства". Соціальне ж виховання "намагається розвинути в дитині ті особливі риси, які надалі дадуть ЇЇ змогу стати найкращим громадянином". З такого формулювання мети індивідуального й соціального виховання випливає її висновок: оскільки "громадянству найбільш потрібні особи з добре розвинутими здібностями, то ми бачимо, що мета виховання і соціяльна й індивідуальна одна, але шляхи до її осягнення не однакові" [11, 4].Керуючись положенням про те, що "розвиток дитини проходить під впливом трьох головних факторів: виховання, спадщина, оточення" [21, 27], базуючись на дослідах зарубіжних (німецьких, бельгійських, чеських) учених, вчена розкрила специфіку соціально-виховуючого впливу середовища. Неод¬мінною умовою його результативності вважала таке: "осередок, в якому розвивається дитина, не мусить бути занадто широким і складатися з дуже великої кількости ріжноманітних осіб" [11, 37]. Крім того, педагог виокремила соціальні групи ("соціяльні одиниці"), які найефективніше впливають на виховання дітей: родину ("але треба щоб у неї не вимагалось занадто великого підлягання дитини авторитетові батьків" [14, 166]); дошкільні заклади (ясла для немовлят, дитячі садки, дитячі хати, ігрові майдани); школу, "в якій соціяльні потреби й змагання мають урівноважитися і з якої мають виходити ані люде законсервовані в традиціях минулого, ані мрійники-ідеалісти, не здатні до практичного сучасного життя" [11, 41]. Першою "всесвітньою" соціальною формою об'єднання дітей педагог вважала гру. За її словами, саме гра та праця "завжди були й будуть тими природними процесами, в яких соціяльні нахили, почуття й соціяльна свідомість найкраще виявляються й розвиваються" [11,38].

Водночас вона підкреслювала, що жодна дитина "не піддається пасивно впливу оточення: вона бере з нього те, до чого прагне її індивідуальність" [11, 36].

У творчій спадщині Софії Русової періоду еміграції простежується спроба з'ясувати проблеми виховання й навчання "дефективних" дітей, тобто торкнутися важливих аспектів спеціальної педагогіки. У їх розв'язанні вона керувалася положеннями про те, що діти "всіх верств, діти здорові й дефек¬тивні - всі обов'язково підлягають процесові виховання" [10, 1]. На запитання "Кого виховувати і вчити?" повинна школа педагог відповідала: "Школа має приймати усіх дітей", у т. ч. "слаборозумних", "недорозвинених", "дефективних", які є вислідом "ненормальних умов нашого життя". За її переконанням, вони теж мусять отримати "можливу до їх сил освіту" [22, 162]. Не можуть залишитися поза виховним впливом і "діти-злочинники", для яких у місцях відбування покарання "повинна бути зорганізована школа, повинен стояти коло них учитель з глибоким психологічним розумінням своїх хворих учнів, з серцем, огрітим любов'ю до них, і з певним розумінням свого суспільно-педагогічного завдання: вернути цих дітей грома¬дянству..." [22, 162].

Психолого-педагогічні засади роботи з дітьми із вадами в розумовому розвитку Софія Русова розглянула в статті "Дещо про дефективних дітей у школі". Знайомство із дослідами над "анормальними" дітьми тогочасних зарубіжних психологів і педагогів (Г.Вудроу, А.Біне, В.Лая, Г.Страпера, Л.Термена та ін.) зумовило висновок вченої про те, що дуже "важне значення має в сучасних школах певна клясифікація дітей по силам їх інтелекту" шляхом тестування, анкетування, спостереження [23, 34]. Однак досвідчений педагог-гуманіст застерігала: "Як би детально ми не розглядали всі риси дефективних учнів, дуже тяжко рішуче ставити діягнози й переводити їх у категорію анормальних. Однаково шкідливо здорову дитину з недостачею спостережень відправити в спеціяльну школу, або в санаторію, - чи дійсно хвору даремно затримувати в звичайній школі" [23, 78].

Стаття дає відповідь на питання про причини розумових вад у дітей (спадкові хвороби батьків, їх нездоровий спосіб життя; захворювання, перенесені матір'ю під час вагітності; крово¬змішання в родині; соціальні умови), розкриває еволюцію поглядів громадянства на цю категорію людей та історію формування державних установ для розумове недорозвинених дітей у Англії, Данії, Німеччині, США, Швейцарії. Вченій імпонували завдання і засади діяльності перших шкіл і притулків цього типу: "дати... найбільший можливий розвиток усім ... приспаним здібностям і повернути ... збуджені сили на корисну діяльність під контролем дисциплінованої волі"; пробудити розумові сили дітей до "якоїнебудь корисної праці ..." [23, 83].

Власні висновки автора, пов'язані з особливостями і методикою навчання й виховання аномальних дітей, практично обширну програму педагогічної діяльності містить останній (сьомий) підрозділ цієї праці, основні положення якого можна звести до такого: методи і програми звичайних шкіл не годять¬ся "для відсталих та слаборозумних учнів"; для цієї категорії мусять існувати окремі школи або класи, "де легко й непомітно викликалися б до чинности всі їх приспані розумові сили і нахили" [23, 85]. Курс навчання тут має бути спрощений; велику увагу слід звернути на фізичну працю, моторний розвиток дітей. У таких школах небажаними є один загальний план і програма навчання; кількість дітей у класі не повинна перевищувати 12. Велика увага має приділятися оздоровленню під наглядом лікаря та ін. Як неодмінну умову результативності виховання С.Русова розглядала той факт, що "дефективні " діти "не мають жити ізольовано" [23, 86].Аналізована стаття містить також практичні додатки: тести А.Біне-Сімона, анкету Л.Термена для батьків, психографічні схеми дослідження дітей, зразки вправ та ін.