Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції
Через 10 років після поразки національних визвольних змагань Софія Русова напише: "У народа, що живе вільно, є дві святині: власна школа й власне військо. Школа дає зброю проти злиднів, проти приниженого стану серед других народів; військо - то певна оборона незалежностей волі народу" [32,8]. Таким чином, позиція С.Русової щодо визначення місця і ролі школи в суспільстві набула чітко окресленого державницького характеру.
Аналіз педагогічних праць міжвоєнної доби переконує, що на початку 1920-х рр, у поглядах на школу й виховання Софія Русова виходила передусім із важкого економічного, політичного й соціально-культурного становища України повоєнної та післяреволюційної доби. По-друге, вимога нової школи пов'язувалася нею зі змінами в поглядах "на дітей, на їх рятування, на їх виховання" після "страшної всесвітньої війни" в "культурних країнах Европи": новому життю потрібна була і нова людина - з більшою ініціативою, з вільною думкою і міцною волею [31, 2]. І, по-третє, ці зміни диктувалися тогочасними науковими досягненнями, насамперед у галузі психології. Саме ці умови, а також перші спроби проектування реформи шкільництва в УНР визначили бачення педагогом школи в Україні як єдиної, діяльної й національної, яка б "об'єднала дітей усіх верств, ріжних становищ і яка дала б їм не лише початкову чи середню освіту, а суцільну, що відповідала б потребам усякого культурного діяча XX віку". Ця школа, підкреслювала педагог, своїм діяльно-громадським вихованням дасть Україні потрібних для її нового життя нових громадян з пробудженою активністю, з витривалою волею, з добре розвиненими творчими силами [31, 30-31].
Розкриття суті єдиної діяльної школи - одна з провідних тем публікацій педагогів національної орієнтації міжвоєнного періоду. Так, С.Сірополко вважав, що нова школа є єдиною "в тому розумінню, що вся система шкіл утворює з себе одну школу, яка перейнята одним напрямком і методом і до того забезпечує вільний перехід учня від нижчого до вищого ступня школи, через яку мусять преходити всі діти Держави незалежно від соціяльного та иншого становища їх батьків" [33, 3].
Єдина школа, за висновком С.Русової, "бере дитину з дошкільних організацй на 7-му році й доводить до 14 літ, і тоді вже робиться диферїнціація по ріжних галузях промислово-професійної освіти. Ті учні, що мають хист до науки, переходять до гімназій, де за 4 ржи класичного або реального навчання, дитина готується або у., до вищої загальної наукової або ж до вищої техничної школи. Такі єдина школа має бути однаковою для всіх, задовольняти всі ріжюманітні здібности, всі нахили" [31,7]. Отже, однакова для всіх 12-річна школа не обмежує простору для виявлення індивідуальних здібностей дитини.Стверджуючи, що нова школа повинна бути школою діяльною, тобто "перйнятися дієвим принціпом, як методом при навчанні того чи іншого предмету", педагог у той же час наголо¬шувала, що необхідно відрізняти школу діяльну від трудової: остання, за словами С.Русової, "викликає уяву...ремісничої праці, зв’язаної часом з тяжкими зусиллями" [31, 13]. Саме тому, будучи прихильницею педагогічних поглядів Г.Кершенштейнера, вона зауважувала: своїми професійними школами він "трохи звужує мету діяльного виховання" [31,17]. Водночас услід за А.Ферр'єром вчена стверджуваладцо діяльна школа - це перш за все "осередок, атмосфера, самоуїравління... взаїмна допомога; спільна діяльність, загальназгода учнів" [16, 253].
За "нормальне становище освіти" С.Русова вважала її обов'язковість і безтатність, чого вимагала сама ідея єдиної шко¬ли і без чого вона шмогла "ввійти в життя народніх мас" [31,11].
Сутність єдино діяльної школи Софія Русова розкрила у вступній лекції як вікладач педагогіки Українського державного університету в Кам’янці-Подільському ще в 1921 році. Окремою книжкою ця лекції з'явилася тільки в 1923 р. у Ляйпцігу під назвою "Єдина діяльна (трудова) школа" з додатком "Практичні вказівки щодо перведення діяльного принципу". Ці ж думки простежуються у 'ворі "Нова школа соціального виховання" (1924) та в статті "Педагогічні основи нової школи" (1923). Названі праці - це результат національного педагогічного руху 1917—1920 pp., реоорм освіти, розпочатих в УНР за активної участі С.Русової С.Сірополка, І.Стешенка, П.Холодного, О.Музиченка та її, які знайшли свій вияв у ряді освітніх доку-| ментів, зокрема І "Проекті єдиної школи" в Україні. Його офіційне затвердження відбулося вже в еміграції, 17 червня 1921 p., зусиллями Ради Республіки - тимчасового представниць¬кого органу Української Народної Республіки за межами України.
У цих та в деяких інших творах С.Русової розкрито ряд принципових проблем. Перш за все - мети й завдань нової школи. Єдина діяльна школа, за її висновком, - це школа, яка виступає "не лише головним засобом для поширення народньої освіти, а й тим осередком, де зароджується, виховується та найкраще зміцняється народня свідомість, де кладеться основа державного об'єднання всіх мешканців однієї території й де будується їх національна свідомість" [31, 3]. Тобто вона є засобом грома¬дянського виховання, формування громадянина власної незалеж¬ної держави. Щоб бути науковою організацією і водночас соціальним осередком, де можуть "розвиватися вищі громадські почуття, свідомість своїх громадянських прав та обов’язків", школа мусить бути національною [31, 4].