Творча спадщина Софії Русової. Періоду еміграції

Національний характер школи С.Русова визначила насампе¬ред програмою навчання, в якій перше місце відводила "предметам національним - мова, література, історія, географія свого народу, його давні закони, його психіко-етнічні риси" [34, 111].

Питання мови - і як головного інстинкту, який відрізняє людину від інших живих істот, і як засобу "для виявлення свого внутрішнього світу" та "приймання нового безмежного знання" [12, 40], і як важливого чинника соціалізації особистості та вияву краси словесної форми - розглядаються у фундаментальних творах Софії Русової [8; 12; 21; 35], у багатьох її статтях, спогадах, рецензіях тощо. Ця проблема - одна з важливих і в дослідженнях творчої спадщини вченої [36; 37; 38].

Для сучасної системи освіти в Україні особливо актуальними видаються судження С.Русової, які стосуються проблем двомовності в освіті. Висловлені в умовах зросійщення, ополячення та румунізації українців, вони позначені палкою пристрастю педагога-патріота і водночас глибоким науковим аналізом психолого-педагогічних "заперечень двомовності". У статті "Націоналізація школи", опублікованій у 1917р., в час перших кроків молодої Української держави в царині українізації всього культурно-освітнього життя, С.Русова назвала навчання дітей рідною мовою першою психологічною вимогою навчальне-виховного процесу. Заперечуючи противникам українізації шкільництва, вона писала: "Нікому на думку не спаде взяти великоруську дитину і вчити ЇЇ на чеській мові, вона ж теж слов'янська...". І далі: "Рідна мова у вихованні й освіті - то є найкращий ... провідник думок, почування, вражінь. От через що першою свідомою вимогою за-для справедливого психологичного задоволення нації є вимога національної школи" [18,293-294]. Ще гостріше звучить ця теза у науковій розвідці С. Русової періоду еміграції під назвою "Дещо зо сучасної педагогіки (Про психологічні і педагогічні заперечення двомовности)": "Двомовна, або утраквістична школа, хто її не влаштовував би, держава чи приватна особа, є не лише злим глузуванням над здоровою науковою педагогікою, але й недопустимою... образою для учнів... Двомовна школа - це педагогічний нонсенс і... життєвий злочин, яким жартувати не слід..." [39, 10].У еміграційному педагогічному доробку Софії Русової знайшли відображення питання місця рідної мови у змісті націо¬нальної освіти, її погляди на шляхи і засоби розвитку мовлення дитини в дошкільному віці, в процесі навчально-виховної діяльності школи, у позашкільній роботі, достатньо повно розкриті в публікаціях дослідників її теоретичної спадщини.

Ще в ранній період педагогічної творчості серед основних навчальних дисциплін нової української школи С.Русова визначила географію, яку вважала джерелом "розвитку цікавості до оточуючого навколишнього природного і суспільного середо¬вища, виховання пошани до рідного краю і свого народу, а також до інших народів світу..." [29, 128-129]. Так, наприкінці XIX - на початку XX ст. з'явилися її науково-популярні праці ("Разсказы про Кіев и его прошлое", "Днепр и Приднепровье", "На счастли¬вых островах Ао-Теа-Роа. (Новая Зеландія)"), які засвідчили про намагання вченої поглибити краєзнавчі знання загалу. У 1911 р. побачила світ її "Початкова географія", мета якої, за словами автора, - "скласти ... початкові бесіди ... на користь тим, хто бажає мати загальне знаття про землю з погляду астрономичного, природознавчого і політично-господарського" [40, 3]. Тогочасна критика зауважувала, що "прекрасна книжка" С. Русової "розіб'є останню кригу непевности запеклого скептика й переконає його, що нам потрібна тільки національна школа, а підручники, які тільки потрібні, буде складено", надавала її появі загальносуспільного значення, вважала чи не першою спробою написання популярної географії для майбутньої української школи [41, 69]. Зазначимо, що в доеміграційний період "Початкова географія" Софії Русової перевидавалася двічі, а в 1918 р. з'явилася друком її "Методика початкової географії".

Географічні студії вченої міжвоєнної доби пов'язані з підготовкою ряду підручників, науково-популярних праць, статей і перекладів. Зокрема в 1922 р. були видані її праці "Географія. II. Західна Європа" і "Географія. III. Позаєвропейські краї (Азія, Африка, Австралія, Океанія і Америка)". Підготов¬ку нових підручників С.Русова виводила з потреби діяльної школи: "скрізь треба так розкладати науковий матеріял, щоб він яко мога більше викликав самостійну дитячу думку і затримувався в памяті учнів їхньою активною діяльною пра¬цею" [42, V]. Перший із названих підручників, за визначенням вченої, - це тільки конспект, на основі якого старшокласники мали поглиблювати отримані раніше географічні знання шляхом бесід, розмов з учителем, самостійного перемальовування карт, виліплювання з глини рельєфу тощо. Відповідно до задуму педагога її підручник "іде вже після самостійного доходження учнів, поширюючи їхній ґеоґрафичний обрій" [42, VI]. До опису кожної країни вона додала хрестоматійні уривки з літературних творів. При цьому зауважимо: про яку б державу не йшлося, Софія Русова вміло вплітає в тексти відомості про Україну. Наприклад, у темі "Румунія" передбачено запитання: "З якими частинами України межує Румунія, і якою саме своєю частиною. ... Які гори проходять по Галичині й по Румунії... Яка славетна славянська річка протікає по Румунії... Чи не знаєте якої нашої пісні про Дунай... Чи не пригадуєте, який історичний епізод звязує нас з Румунією... Прочитайте оповідання Коцюбинсь¬кого: "Для загального добра", щоб познайомитися з життям ру¬мунських селян..." [42, 24].

Свідченням уваги до вивчення географії як "національної" дисципліни є також бажання С.Русової написати окремий підручник для потреб студентів Українського робітничого університету (про це йшлося в першому розділі) та викладені в "Дидактиці" методичні рекомендації до вивчення цього предмета. На думку педагога, навчання географії в школі має включати: "1) Безпосередні спостереження, персональний досвід від ріжних Географічних фактів, розширений розглядом малюнків та оповіданнями з географії; 2) Праця памяти та уяви, знайом¬ство з картами, глобусом та моделями - більшість яких учні самі зі зразків роблять; 3) Обєднання та доповнення вже відомих фактів, огляд суходолів та народів ув їх політичних та еконо¬мічних відносинах (і зносинах між собою), фізичні порівняння й инші географічні типи (фізичні та антропольогічні)" [8, 141].