Шпори з етики

Останній момент, який треба відзначити, говорячи про сором, Це психологічний захист, який люди застосовують, щоб врятува¬ти себе від руйнівної дії сорому. Сильний сором неможливо пере¬жити.

Так, індивід може відкидати сором. Психоаналітик Е.Еріксон описує ситуацію, при якій убивця, якого мали повісити на очах у громади, замість того щоб соромитися, почав сварити тих, хто спостерігав за стратою, закінчуючи кожну тираду фразою: «Бог проклинає ваші очі». Він переносив сором із себе на інших - на глядачів страти.

Людина, яка пройшла через осоромлення і продовжує жити, може придушити в собі пережитий сором і просто забути неприє¬мну ситуацію, це теж психологічний захист.

Ще один вид психологічного захисту - самоствердження в тій сфері, де людина не вправилася і втратила себе, або в іншій, яка виявилася доступною для самоствердження, Так, невдалий ак¬тор, бажаючи позбутися від ганьби своїх провалів, може зайнятися бізнесом і успішно стверджувати себе в наживанні грошей. Звичайно, це приклад не зі сфери моралі. Але якщо говорити тільки про моральну сферу, то людина, яка пережила сором із приводу свого боягузтва, може намагатися бути як хороброю, так і намагатися знову заслужити людську повагу іншими достоїнствами: добротою, щедрістю, активним милосердям.

29. Честь та гідність як проекція моральної цінності особиКатегорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єк¬тивну цінність особистості, її соціальну значимість як відпо¬відну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для су¬спільства незалежно від її соціального стану, професії, націо¬нальності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною се¬бе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.

Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на ос¬нові усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і грома¬дянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної само¬оцінки моральних якостей в їх системній єдності.

Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистос¬ті, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.

Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з понят¬тям честі, що іноді досить складно чітко визначити відміннос¬ті в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окре¬мої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, ді¬яльності особистості з боку інших.

Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформу¬валось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом ус¬відомлення свого місця в ньому.

У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людянос¬ті, що і визначає міру пошани і поваги.

Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.

Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація — це ціліс¬не уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.