Шпори з етики

2) Інший канон був запропонований Гессіодом, найпопулярніші роботи: «теологія» – присвячена проблемі творення світу, «роботи і дні» -- зразок дедуктивного (повчального) епосу. Гессіод проголошує абсолютну цінність справедливості і праці. Важливим є опис зв’язків однієї людини з іншою.3) Пошук істини далі ведеться сімома грецькими мудрецями, серед яких зокрема: Фаллес, Солон, Пітака, Біантом. Мораль у творчості семи мудреців набирає форми імперативи і виокремлює основне поле її дії – індивіди і оточуючі його люди. Правила сформульовані сімома мудрецьями відзначаються безумовністю і мали на меті удосконалити характер людини та її відносини до оточуючих. Ці вимоги не потребують обґрунтувань. Своєю суттю вони виокремлюють сферу морального. Настанови які даються мудрецями можна поділити на такі групи: 1 ті, що орієнтують на спільне благо, 2 ті, що вимагають уміння володіти собою, панувати над своїми пристрастями, 3 такі, що націлювали на рівноважне відношення до оточуючих. 4 ті, які регламентували поведінку в конкретних ситуаціях.

Висновок: Моральний канон запроваджений Гомером, Гессіодом, та сімома мудрецями такі риси як: помірніть, мудрість, справедливість, мужність. Ці риси в історії культури закріплюються під назвою «4 доброчинності античності».

1.Натурфілософія. 1.1 Анаксімандр. Філософи натуралісти виокремили 4 начали всього сущого – 4 стихії: земля, вода, вогонь, повітря. Проте, Анаксімандр говорив, що началом всього є апейрон, який переходить з однієї форми в іншу. 1.2 Геракліт вважав, що орієнтуватись потрібно не на масу народу, а на окремих найкращих людей. Він сформулював корінні проблеми етики: відносини належного та сущого. 1.3 демокріт вважав, що в основі всесвіту лежить єдиний, неподільний атом, демокріт є автором роботи «про Евтимію» (« про гарний стан духу»). Він проповідує правидний спосіб життя коли душа досягає блаженного стану – евтикії. Він вважав, що блага приносять найвищу користь тоді, коли вони зустрічаються дуже рідко.

Софісти перші, хто за плату навчав знань. Для них найважливішим було доведення. Софісти пропагували аристократичне знання. Сократ і Демокріт часто критикували софістів за їх погляди, а софісти дійшли висновку, що якщо порушувати закони природи, то пізніше за це натупить покарання, а якщо не дотримуватися культурних законів, то покарання не буде. Софісти були першими, хто проголосив рівність усіх людей на що в рабовласницькому сусп. ніхто не звернув увагу. 2.1 Сократ. Згідно з Сократом всяі етика зводиться до наступних положень: благо тотожне задоволенню, доброчинність є знання, «я знаю, що я нічого не знаю

14. Етика середньовіччя: провідні ідеї

Середньовічна європейська етика безпосередньо пов'язана з християнською релігією. Центральне місце у ній приділялося темі Бога і людини. Усі морально-етичні повчання цієї епохи зводяться, насамперед, до того, щоб вказати шляхи, які ведуть у царство Небесне. В основі будь-яких філософсько-моральних роздумів лежить тлумачення текстів священного писання — Біблії.

Моральна концепція християнства виходить із розуміння того, що Бог — єдина творча сила. Він — найвище Благо і моральний Абсолют.

Людина, на відміну від усіх інших істот, схожа з Творцем, тому їй надані дух і свобода волі. Але у своєму реальному існуванні людина не така, яка повинна бути за призначенням. Подолання цієї подвійності, слідування своїй «істинній» сутності і є змістом моральних зусиль людини. Це, за християнським світосприйняттям, досягається за допомогою божественної благодаті, прямої і безпосередньої участі Бога. А образ Христа, який є Богом і одночасно людиною, — це наочний взірець моральності у християнському розумінні, що втілює ідеал.

Загальні нормативні принципи християнської етики зводяться фактично до вищої заповіді — любові до Бога (любов до ближнього свого є, так би мовити, концентрацією любові до Бога). Слідування цій заповіді — зміст доброчинного життя.

Особливе місце в осмисленні цих та інших питань християнської етики займають два її найяскравіші представники — Августин Аврелій (Блаженний) і Фома Аквінський (Акві-нат).

Для Августина Бог — джерело і критерій моральності, вища сутність, протилежна земній чуттєвості. У постаті Бога втілена вся повнота добра (все існує завдяки Богу, тому й будь-яке благо йде від нього), а зло (до нього має відношення людина, яка за це відповідає перед Богом) вміщено у волі, яка відвертається від вищого (космічних доброчинностей) заради нижчого (тілесні втіхи). Але метою і сенсом людського життя є щастя, якого можна досягти тільки через пізнання Бога й випробування душі. Інструментами для цього є християнська віра і розум.

Людина є поєднанням світу Божого — душа людини, і світу земного — її тіло. Людська душа за своєю природою досконала, тому що наближена до Бога, але інколи тіло долають спокуси (гріхи).Августин стверджує існування трьох головних видів гріха, які він називає похіттю. Перший вид — похіть плоті, спрямування до почуттєвих радощів і насолод. Другий — похіть гордині, жадоба самоствердження на тлі різних видів діяльності. Третій — похіть очей: це потяг до пізнання, осягнення таємниць природи, дізнавання про світ того, про що знає тільки Бог. Всі ці намагання є для Августина грішними, тому що націлюють людський розум і душу на земне, а не на небесне, кличуть його до чуттєвої дійсності, а не до трансцендентного.