Шпори з етики
Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове по¬няття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Етика досліджує не поняття «щастя», а власне щастя, фено¬мен щастя.
Аналіз феномену щастя можна розпочати з робочо¬го визначення, згідно з яким воно тлумачиться як особ¬ливий психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. «Щастя, — на думку Дж. Локка, — у своєму повному обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя - найвище страждання». Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного по¬чуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб'єктив¬ного начала в щасті.
Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умо¬вами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.
Об'єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров’я, матеріальний добробут, везінні тощо). Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя. А щастя, за словами рос. письменника Льва Толстого (1828-1910), є задоволення без каяття.Визначаючи суб’єктивне начало істотним моментом щастя, необхідно з"ясувати об'єктивні основи щастя.Певний матеріал щодо цього дає буденна свідомість, зок¬рема громадська думка, народна мудрість. Щасливими вважають людей здорових («Здоровий жебрак, — як вважав німецький філософ Артур Шопенгауер (1788— 1860), — щасливіший від хворого короля»); красивих; багатих, хоча б тому, що багатство забезпечує людині свободу дій (німецький мислитель Фрідріх Енгельс (1820—1895) стверджував, що прагненню до щастя найменше потрібні ідеальні пра¬ва. Воно потребує передусім матеріальних засобів); зако¬ханих, яким відповідають взаємністю («Найвище щастя в житті — це впевненість у тому, що вас люблять, — пи¬сав французький прозаїк Віктор Гюго (1802—1885), — люблять заради вас самих, точніше сказати — люблять всупереч вам»); тих, хто має близьких друзів (« .яке щастя — дружба, подібна до тієї, яка існує між нами, — писав К. Маркс Ф. Енгельсу. — Ти-то знаєш, що жодні стосунки я не ціную так високо»); тих, хто досягнув ви¬сокого соціального статусу; хто максимально себе само-реалізував і заслужив повагу співвітчизників («Ми бува¬ємо щасливими, — писав французький філософ Блез Паскаль (1623—1662), — тільки почуваючи, що нас по¬важають») та ін.
Зрозуміло, що одного здоров'я чи багатства замало для того, щоб бути щасливим, а володіти всіма благами майже неможливо. Без деяких із них людина може бути щасливою, без інших (здоров'я, повноцінне спілкуван¬ня, реалізація творчих потенцій) — ні. Очевидно, іде¬ально щасливих людей не буває.
Щастю людини можуть загрожувати і природні катаклізми (землетруси, вулкани, повені, інші лиха), а також несприятливі стани суспільства (війни, неста¬більність, беззаконня тощо). До того ж, як зауважив французький письменник Жан Лабрюйер (1645— 1696), «перед обличчям деяких нещасть якось соромно бути щасливим».
Іноді щасливе життя розуміють як об'єктивний, напе¬ред запрограмований процес, як «щасливу долю». У Дав¬ній Греції долю було персоніфіковано. У Давньому Римі долю називали Фортуною. Перелічені персонажі тогочасної міфо¬логії нерідко вважалися богинями не лише долі, а й щас¬тя. Згідно з цією точкою зору окремі люди просто повинні бути щасливими. Це чи не єдина концепція, в якій поняття «щастя» характеризує увесь життєвий шлях людини. Більшість концепцій використовують це поняття для характеристики окремих його ланок, епізодів, фактів життя особистості. Згідно з ними життя рідко дарує щастя. До того ж воно є надто короткочасним, епізодичним, торкається людини лише окремими гранями (щасливий у коханні, але не реалізував себе в науковій чи художній творчості; досяг високих творчих успіхів, але почувається самотнім у цьому світі тощо). У зв'язку з цим ведуть мову про кількісні характеристики щастя.
Іноді щастя розуміють як удачу, тобто випадкове, час¬то незаслужене одержання благ (виграш у лотерею, одер¬жання спадку, знайдення скарбу). Та якщо в справжньо¬му почутті щастя людина переживає вдоволення своїм життям, то в такому разі радість приносять предмети зов¬нішнього світу, які змінюють її життя на краще. Тому мав рацію римський філософ Сенека стверджуючи, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від щасливої ви¬падковості. Бо головне, «щоб щастя прийшло, як заслуга».
Здатність людини переживати почуття щастя і ха¬рактер цього переживання залежать як від її світогляду (ідеалів, розуміння смислу життя, призначення люди¬ни), так і від багатьох інших суб'єктивних чинників (темпераменту, характеру, життєвого досвіду, здібнос¬тей, які вона може реалізувати). Люди веселої вдачі інакше сприймають своє життя, ніж похмурі. Це стосу¬ється вразливих і незворушних натур. Завищені амбіції і нездатність їх реалізувати породжують незадоволе¬ність собою. Не є корисною і занижена самооцінка.