Шпори з етики

Залежно від носія моральна свідомість поділяється на ін¬дивідуальну і суспільну. Головними компонентами індивіду¬альної моральної свідомості є моральні почуття обов'язку, совісті, гідності, справедливості тощо — що у сукупності складають емоційно-почуттєвий рівень. Раціонально-тео¬ретичний пов'язується з системними знаннями, уявленнями про поняття, їх зміст, взаємозв'язок, наприклад, про добро, зло, щастя, сенс життя, справедливість, відповідальність, що дають уявлення про моральні цінності взагалі і вищі зокрема. Почуттєвий і раціональний рівні індивідуальної моральної сві¬домості є основою моральних переконань. Важливою її скла¬довою є воля, що концентрує зусилля особистості, перетворює індивіда на активного суб'єкта і переводить переконання, ба¬жання, цілі у конкретні дії, вчинки. Індивідуальна моральна свідомість у єдності почуттєвого, раціонального і вольового складників формується у взаємодії з суспільною моральною свідомістю у повсякденній моральній творчості.Суспільна моральна свідомість, носієм якої є суспіль¬ство, акумулює не тільки і не стільки моральну практику су¬часників, а значною мірою використовує досвід минулих по¬колінь та історичних епох, їх пошуки і досягнення. Суспільна моральна свідомість також структурується за двома рівнями. Основою емоційно-почуттєвого її рівня є моральні почуття, невідрефлектовані моральні судження й відповідні оціночні уявлення, судження. Такий рівень свідомості та її компоненти відрізняються нечіткістю, суперечливістю і пов'язані з безпо¬середніми потребами людини, носять більш конкретний, по¬єднаний з інтересами соціальних груп, спільнот, прагматич¬ний, утилітарний характер. Раціонально-теоретичний рівень суспільної моральної свідомості спрямований на вирішення головних питань сенсу життя, має чіткий, послідовний, раціо¬нальний і системний характер. Це за своєю сутністю — мо¬ральна філософія, або етика. У моральній діяльності (аспек¬тах) і моральних відносинах реалізуються моральні почуття, знання, переконання, уявлення людей про моральні цінності.

Моральна свідомість характеризується універсальністю, здатністю все зробити об'єктом свого судження і оцінки з по¬зицій абстрактних принципів дійсної людяності.

Суспільна моральна свідомість — цілісний феномен, де теоретичний рівень відбивається у системі понять. Поняття моральної свідомості відіграють важливу роль у духовно-прак¬тичному освоєнні світу. Вони, з одного боку, — інструмент пізнання моральної сфери життя, з іншого — ступені пізнан¬ня, які доповнюють і закріплюють отримані знання. Зміст по¬нять моральної свідомості наповнюється й змінюється з істо¬ричним розвитком людства (етносів, націй), світової (національної) духовної культури. Специфіка понять мораль¬ної свідомості у тому, що вони своєрідно відбивають моральне життя суспільства, спільнот і людини, використовуються для оцінки різних дій, вчинків як людини, так і інших соціальних суб'єктів.

Найбільш чітко, всебічно поняття моральної свідомості опрацьовуються моральною філософією (етикою, що опри¬люднює вищий професійний рівень теоретичної моральної свідомості), а найбільш складні, суттєві з них, що відбивають вузлові сфери морального життя, отримують категоріальний статус (добро і зло, сенс життя і щастя, обов'язок і совість, моральний вибір і відповідальність, любов тощо). Становлен¬ня й змістовна своєрідність більшості понять і категорій ети¬ки знайшли своє відображення в історії етичної думки. Ус¬кладнення морального життя, розвиток духовної культури, постановка і опрацювання теоретичних проблем моралі, зок¬рема, вели до того, що категоріальний апарат етики, поняття моральної свідомості стали більш змістовними.

23.Структура моралі: моральна діяльність

Моральної діяльності у чистому виглядів не існує, оскільки мораль присутня, пронизує усі сфери життя, усі види діяль¬ності людини. Тому варто і точніше говорити про моральні аспекти будь-якої діяльності (професійно-трудової, суспільно-політичної, науково-пізнавальної, сімейно-побутової, худож¬ньої тощо). Будь-яка дія чи відсутність її — це вчинок, що вбирає у себе роботу свідомості (почуттєві, мисленні, вольові компоненти) й об'єктивацію її у результаті. Нерідко з мо¬ральною діяльністю пов'язують філантропічні дії, гуманітарну допомогу, моральне просвітництво, моральне виховання то¬що. Але моральний бік цих й інших видів діяльності, різних заходів може тільки зовні бути схожим на морально зацікав¬лене, справедливе ставлення до людей, наповнене суспільним сенсом, чи видаватись за гуманістичне ставлення, а дійсні мо¬тиви, внутрішні збуджувальні сили можуть бути позамораль-ними, а то й аморальними (користь, винагорода, страх пока¬рання, бажання видавати себе за доброго та справедливого, тобто за іншого тощо). Діяльність, лінія поведінки людини складається з окремих вчинків, які характеризуються наявніс¬тю мотивів і мети, заради яких вони здійснюються. Тому моральна складова (аспект) вчинку може бути зрозумілою при аналізі його структури, що має вигляд своєрідного ланцюжка: потреба—інтерес—ціннісна орієнтація—ідеал— мета—мотив—вибір засобів досягнення мети—реалізація мо¬тиву, або дія (акт)—результат—оцінка результату—наслід¬ки—оцінка наслідків і знову повторення ланцюжка у новому вчинку.Залежно від потреб, інтересів формуються: ідеали — як бажаний досконалий зразок, еталон; мета — як практичне завдання; ціннісні орієнтації, що спрямовують діяльні акти; мотиви — як внутрішні збуджувальні до дій сили; вибір варі¬антів, засоби виконання дій. Завершується це вольовим актом (дією), що дає бажаний чи протилежний результат, а потім громадська думка або (і) сама особистість оцінюють і моти¬ви, і результат, а якщо бувають наслідки, спричинені такими діями, результатами, то дається оцінка й наслідків. Отже, мо¬ральний аспект будь-якого вчинку визначається, виражається у системі мотивів і оцінок. Людина як істота оточуючого се¬редовища (природного і соціального) без внутрішніх джерел життєзабезпечення не може не діяти, не здійснювати вчинків. Але ціннісне значення, сенс кожен вкладає свій, виходячи з власного досвіду, власного, групового чи суспільного інтересу, потреби. Вчинок, з такого погляду, є цілісним явищем, що містить у собі нерозривну єдність суб'єктивного (мотив) і об'єктивного (результат), а також зовнішні умови його здійс¬нення. Отже, вчинок може визначатись як об'єктивно-реалі¬зований мотив, або суб'єктивно-мотивований результат.