Розділові знаки при звертаннях
Бароко — напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської куль¬тури. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Література бароко характеризується поєднан¬ням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних контрастів, складної метафоричності, алегоричності й емблематичності, прагненням вразити читача пишним, барвис¬тим стилем, риторичним оздобленням твору. Розквіт бароко в українській літературі припадає на кінець XVI-XVIII ст. і простежується у різних жанрах, зокрема в поезії Лазара Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковороди та ін.
Класицизм — напрям у європейській літературі та мис¬тецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Для класицизму був характерний раціоналізм, представники яко¬го вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. У галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чи¬стоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відпо¬відала б засадам теорії трьох стилів. В Україні класицизм не зміг через несприятливі історичні обставини розвинутися як цілісна структурована система. Проте деякі тенденції знай-шли свій вияв у творах літератури XVII-XVIII ст.
Учитель. Ознаки цих двох літературних течій відби¬лися й у ліриці Лазара (Луки) Барановича. Хто він? Що нам відомо про нього?
Учень-біограф.
Лазар (Лука) Баранович. Роки життя — 1593-1694. За іншими даними 1620-1693. Перша половина його життя опо¬вита заслоною, за словами дослідника М. С. Возняка. Певні відомості про Лазаря (до прийняття чернецтва — Луки Ба¬рановича маємо з 1642 року, коли він вивчав граматику й риторику в Київській колегії. Згодом став у ній професором, а в 1650-1651р. р. був її ректором. З 1657р. -архієпископ Чернігівський та Новгород-Сіверський. Будував школи, мо¬настирі, дбав про відкриття в Чернігові колегії, що вдалося здійснити у 1700р. його наступнику й однодумцю Івану Мак¬симовичу. У 1674р. заснував у Новгород-Сіверському дру¬карню, яку переніс до Чернігова й об'єднав з чернігівською друкарнею. Л. Баранович організував у Чернігові гурток блис¬кучих письменників тієї доби, який ввійшов в історію украї¬нської літератури під назвою «Чернігівські Атени (Афіни)». До нього, крім Лазаря Барановича, ввійшли Іван Максимо¬вич, Іван Величковський, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський та ін. Саме вони сприяли тому, що Чернігів у другій половині XVII ст. перетворився на один із провідних культурних осередків тогочасної України. Лазар Баранович автор збірок поезій — «Меч духовний» (1666), «Труби сло¬вес проповідних» (1674), збірки поезій польською мовою «Аполлонова лютня» (1671).
Учитель. Саме ці збірки переконують, що Л. Барано¬вич був одним з найцікавіших поетів другої половини XVII ст. Як зазначає Валерій Шевчук, дослідник творчості Л. Барановича, «... найсильніше звучить його муза тоді, коли говорить він про життя насущне, тобто коли мислить не про Бога, а про людину, а життя його «припікає». На сьо¬годнішньому уроці розглянемо один з найкращих віршів поета зі збірки «Аполлонова лютня» — «Світ стрясають грози на людськії сльози» (переклад Валерія Шевчука).
Учень-декламатор (виразно читає поезію, текст по¬езії є у кожного учня з поясненням незрозумілих слів).
Бесіда після ознайомлення з текстом твору:
- Що вразило вас у цій поезії?
- Яка основна думка твору?
- Як вона виражена?
- У чому своєрідність архітектоніки поезії?
Учні-літературознавці.
Основна думка поезії— безмежна любов до України, вболівання поета за її долю, бажання бачити її звільненою з Божою допомогою.
Своєрідність архітектоніки: