МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА І ДОСЯГНЕННЯ КРАЇН З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ (1989-1999)

Щодо макроекономічного критерію (8), країни Центральної Європи та Балтики наближаються до того, щоб відповідати йому за змінними табл. 2. Ці дані державного боргу та податків також вказують на відповідність із даними критеріїв цих двох додаткових показників. Для країн СНД макроекономічний баланс все ще залишається слабким, а макроекономічне оточення, зростання в якому вже не таке повільне, як на початку 1990-х рр., має поліпшуватись, щоб сприяти зростанню. Фінансова криза, що відбулась у серпні 1998 р., засвідчила дисбаланс Росії у повному обсязі. Однак після цієї кризи регулювання політики у Росії та у будь-якій країні СНД мало дестабілізуючий вплив, відновило рівновагу і, як наслідок, зменшило подальшу прогалину між діями цієї групи країн та державами Центральної Європи і Балтики.

Які відмінності між країнами, що досягли успіху, та іншими?

Ми пропонуємо визначати успішність проведення реформ у країнах з перехідним типом економіки за їх здатністю відновити інституційні, законодавчі та економічні умови для швидкого і тривалого зростання. Така здатність позначається на збільшенні обсягів виробництва від початку відновлення економіки. Це також мірило, що значною мірою відрізняє країни Балтики від, наприклад, Росії та України у межах колишнього Радянського Союзу чи держави більшої частини Центральної Європи від значної кількості країн колишнього Радянського Союзу. Було б цілком природно з’ясувати фактори, які підкреслюють ці відмінності: чи є вони початковими умовами, станом інституцій або політичним оточенням.Кумулятивні зміни обсягів виробництва між 1989 та 1998 рр. і між найнижчим показником обсягів виробництва та його рівнем 1998 р. відображені у табл. 4, де країни також поділяються згідно з виконанням своїх зобов’язань з лібералізації та стабілізації. Деякі країни досягли значного рівня зростання показника ВВП, але у деяких з них спостерігається невідповідність цим реформам. Внутрішні конфлікти призводять до надзвичайно глибокого спаду в Албанії, Вірменії, Азербайджані та Грузії; від подальшого поліпшення політичної стабільності багато в чому залежало відродження економіки цих країн. Існують дві країни – Білорусь та Киргизстан, в яких істотне відновлення економіки може бути штучним, оскільки воно відображає лише перенесення необхідних структурних змін на пізніший період .

Існує ряд емпіричних досліджень, в яких зроблено спроби пояснити широту варіацій показників та термінів відновлення. Ці дослідження поділяються на дві групи, одна з яких ґрунтується на макроекономічних даних, а інша – на даних підприємств. Перша група складається з останніх та всебічних досліджень, де використовується підхід моделювання від загального до специфічного, тут можна віднайти деякі дані на підтримку «винятковості структурних реформ як початкових умов та макроекономічних змінних при поясненні міжкультурних відмінностей у здійсненні та визначенні термінів відновлення» . Зокрема, у більш лібералізованій економіці спостерігається швидше зростання. Однак оскільки терміни відновлення були короткими у більшості країн, економетричні результати ще не стабільні. Велика розбіжність у здійсненні відновлення економіки певної країни передбачає, що початкові умови можуть бути більш сильнодіючими, ніж ті, що вказані у сукупних даних. Насправді в іншому нещодавньому дослідженні, де використаний певний статистичний метод, показано, що економічне зростання, що відбувалося протягом 1990-х рр., «суттєво визначалося початковими умовами як прямо, так і опосередковано через їх вплив на структурні реформи» .

Період позитивного зростання був коротким майже у більшості країн, але особливо у трьох великих країнах СНД – Казахстані, Росії та Україні – й у таких країнах Південно-Східної Європи, як Болгарія і Румунія. У цих п’яти країнах (разом із Молдовою) відновлення економіки відбувалося найменш успішно зі всіх 25 країн із перехідним типом економіки, згідно з табл. 4. Відновлення економіки як в Чехії (1997–1999 рр.), так і в Угорщині (1995–1996 рр.) переживало непередбачені випадки макроекономічної неста¬більності. Велика перерва у відновленні Чехії призвела до переоцінювання переваг при¬ватизації типу такої, що відбувалась у Росії (із приватизаційними чеками). Як негативний досвід Чехії, так і успішніше проведення відновлення економіки у Польщі, Естонії та нещодавно в Угорщині зумовило визначення нового принципу: успішність перехідного етапу залежить, перш за все, від швидкого створення умов – інституційних, законодавчих, мікроекономічних та макроекономічних, що ведуть до розвитку і зростання нового приватного сектора (враховуючи FDI). З цієї точки зору, зрозуміло, що, за винятком деяких авторів, наприклад Корнаї , традиційні погляди раннього періоду переоцінювали позитивний вплив на виконання швидкої приватизації державних підприємств і до того ж були не здатні оцінити достатньою мірою основну роль, яку відіграватиме зовсім новий приватний сектор у відродженні економіки та економічному зростанні.

Відводячи головну роль приватному секторові у відновленні економіки у постперехідний період, слід вказати і на наявність різнобічних міжнародних відмінностей у внутрішній та зовнішній структурах цього сектора, яскравим прикладом чого є Угорщина та Польща і не дуже яскравим – Естонія. У цих трьох країнах інтенсивна лібералізаційна політика щодо цін, торгівлі та входження в ринок була прийнята у ранньому періоді разом із політикою жорсткіших стримуючих факторів бюджету і збільшенням конкурентного тиску на підприємства державної форми власності. На початку перехідного періоду Польщі, крім сільськогосподарського, також допоміг вагомий приватний сектор.