МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА І ДОСЯГНЕННЯ КРАЇН З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ (1989-1999)

Негативний бік програми – невідповід¬ність між перебудовою державних послуг і державного фінансування, обмеження збіль¬шення внутрішніх заощаджень та інвестицій.

Угорська модель відповідає польській. Як і в Польщі, тут було запроваджено п’ять головних елементів реформ, хоч впровадження цих елементів відбувалося поступовіше і робітничі ради не мали такого великого значення. Проте в Центральній Європі найважливішим було впровадження Закону «Про банкрутство». Однак зростання національного сектора de novo більш за все виявлялось у сфері обслуговування, а не у виробництві, яке розвивалося доволі швидко за рахунок прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ). Тягар більшого зовнішнього боргу і недосконалої макроекономічної політики означали, що стабілізація скорочення ВВП відбувалася довше, ніж у Польщі, і початок швидкого зростання затримався на п’ять років (до 1997 р.).Словенія також була винятком за двома пунктами: перші реформи до перехідного періоду були суттєвішими, ніж будь-де у Центральній Європі, і початкова криза не була такою всеохоплюючою. Проте перехід мав відбуватися поступовіше і насправді він розпочався на початку 1990-х рр.

Після ухвалення таких програм досвід успішного трансформаційного періоду показує, що зростання може настати швидко і розвиватися значними темпами. Таке зростання відбувається переважно за рахунок розвитку приватного сектора de novo, а не за рахунок перебудови підприємств державної форми власності, його приватизації чи інших змін . Спочатку приватна діяльність de novo була загалом внутрішня і зосереджувалась у сфері послуг. Однак з часом вона в усіх країнах, що досягли успіху, почала забирати значну частину прямих зарубіжних інвестицій і поширюватись на виробничу сферу.

Досвід країн Центральної Європи і Балтії свідчить про неефективність раніше існуючих правил та інституцій (робітничих рад, комерційного коду, законодавчої системи); важливість макроекономічної стабілізації, що супроводжується обов’язковим впровадженням жорстких бюджетних обмежень; важливість лібералізації цін, торгівлі та зростання нових приватних підприємств.

б) Швидкісне регулювання: слабкий варіант (варіант W)

для більшості країн СНД

У Росії, згідно з програмою Гайдара на 1992 р., спроби ввести жорсткі обмеження бюджету, досягти дефляції і повної лібералізації цін, торгівлі і надходжень провалились. Це означало, що підприємства не зобов’язувались згодом позбутися фізичного капіталу і зайвої робочої сили; таким чином, приватні фірми de novo позбавлялись необхідних для розвитку ресурсів. Провал якісної лібералізації для новостворених фірм означав високі затрати. Великі кредитні субсидії і перешкоди для виходу на ринок підірвали довіру до стратегії і зумовили відплив капіталу, створюючи умови для ухилення від податків і накопичення капіталу злочинним шляхом, а також уповільнення перебудови старих фірм. Але оскільки ціни і заробітна плата були швидко лібералізовані, російські реформи стали радикальними. Внаслідок цього почали розвиватися ринки, перебравши на себе роль планування, інформаційну та координаційну ролі. На початковій стадії також була запропонована і швидко впроваджена широкомасштабна програма приватизації. До приватизації приступили ще до повної лібералізації (включаючи не тільки ціни на продукти харчування, курс обміну та процентні ставки, а й умови торгівлі і ввезення (entry)) і до введення жорстких бюджетних обмежень для підприємств там, де інфляція стала головною характеристикою стратегії реформ, прийнятої в Росії і більшості країн СНД у перші роки перебудови. Однак наприкінці 1990-х рр. відмінності між варіантом S і варіантом W зменшились.

Чи був неминучим крах виробництва?

Явище великого спаду виробництва в Центральній Європі і колишньому Радянському Союзу під час системної перебудови 1990-х рр. – одне з найбільш вивчених, хоч воно є дуже суперечливим. Корней запропонував термін «перебудовчий спад» для визначення процесу, що безпосередньо мав відношення до заміни старої економічної системи і не був результатом політики перебудови. Однак ці спади відбувались на фоні швидкого зростання виробництва в Китаї і В’єтнамі, де в економічній системі також впроваджувались фундаментальні зміни. Це може означати, що спад мав пряме відношення не лише до системної перебудови як такої, а й до того, як швидко вона здійснюється. Стігліц поряд з іншими стверджує, що темпи перебудови залежали від вибору і високі темпи стали основною помилкою . У нещодавньому дослід¬женні спостережень та інтерпретацій спаду автор даної статті висловив думку, що на відміну від Китаю і В’єтнаму в країнах Центральної Європи і колишнього Радянського Союзу (а також у Монголії) високі темпи були зумовлені переважно існуючими умовами і глибокою всеохоплюючою (економічною, установчою і політичною) кризою . У дослід¬женні виділимо чотири типи особливих причин спаду виробництва: 1) великі і швидкі зміни відносних цін в умовах обмеженої мобільності ресурсів; 2) при утворенні ринків купців заборона надмірного сукупного попиту; 3) розпад захоплених ринків у межах країн колишньої РЕВ; 4) занепад військової промисловості і відсутність державного фінан¬сування галузей житлобудування, енергетики, сільського господарства та відповідної інфраструктури. Відносні ціни головним чином змінилися в результаті високих темпів лібералізації цін і торгівлі, різкого збільшення процентних ставок, великих так званих девальвацій up-front і значної гармонізації обороту і граничних ставок податку.Різка лібералізація цін викликала шок з боку попиту і пропозиції, що призвело до спаду виробництва і підвищення цін. Проте високі темпи лібералізації цін були лише складовою наслідків розвалу інституцій центрального планування, оскільки цей розпад зумовив необхідність негайного створення механізму ринкового регулювання, невід’ємною частиною якого є ринкові (вільні) ціни. Швидка лібералізація цін, торгівлі і входження на ринок також були необхідними для посилення конкуренції та започаткування структурних змін.