МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА І ДОСЯГНЕННЯ КРАЇН З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ (1989-1999)

Ці 10 уроків збігаються з висновками, отриманими Виплошем у його останньому спостереженні: починати рано і рухатися швидко; макростабілізація – передумова для розвитку; режим валютного курсу значною мірою не відповідає інфляції; мікроекономічні основи/структурні реформи важливі і для стабільності, і для зростання . Проте додаткові питання, на яких ми наголошуємо, – це зв’язки між напрямками політики та зростанням нового приватного сектора і важливість політики валютного курсу для конкурентоздатності, надійності та стабільності.

Останні порівняльні емпіричні досліджен¬ня діяльності підприємств у країнах СНД, з одного боку, і в країнах, що досягли більшого успіху, – з іншого, намагалися з’ясувати ключові, основні фактори. Згідно з працею Джонсона, Макміллона і Вудрафа, макро¬економічна стабільність не є достатньою для зростання приватного сектора, – суттєва інституційна особливість для розвитку підприємництва – наявність правової системи, доволі сильної, щоб захищати права власності .

Проте ця особливість – єдина з кількох необхідних умов. Зрештою, правова система є абсолютно однаковою в Угорщині чи Польщі, але розвиток приватного сектора все ще слабкий на околицях та в малих містах і більше сконцентрований у столицях та великих містах, де наявне високе забезпечення професійними вміннями та сприятливими інфраструктурними умовами і де є більше осіб із підприємницькими здібностями.

Які довготривалі перспективи зростання

для країн з перехідним типом економіки?

У більшості цих країн інституційні реформи 1990-х рр. створили мікроекономічне та інституційне середовище, сприятливе для високоефективного використання їх підприєм¬ницького капіталу. У таких країнах важливість передачі міжнародних технічних досягнень переважно пов’язана з накопиченням капіталу та прогалиною в розвитку. Можна споді¬ватись, що ця передача більша у країнах, що досягли успіхів у сфері створення і збереження стабільного макроекономічного середовища.

Раніше мова йшла про результати емпіричного тестування таких тверджень, використовуючи дані після 1945 р. для 20-ти країн Західної Європи, Латинської Америки та Тихоокеанського басейну . Результати регресії є такими:

gY=-2.22+0.195(I/Y)+5.63 log10(yUS/y)-5.92 log10(1+gp)

(–3.6) (7.9) (14.5) (–6.8)…(4)

де коефіцієнти t вказані в дужках і R2 = 0,80. У зв’язку з цим одиниця часу – це 10-річний період, gy – процентний коефіцієнт зростання ВВП, I/Y – загальний обсяг інвестицій/коефіцієнт ВВП, y – ВВП на душу населення в купівельній здатності, а gp – процентна ставка інфляції (дефлятора ВВП), поділеного на 100. Усі величини є середніми даними за 10-річний період.

У рівнянні регресії (4) log (1+gp) приблизно дорівнює gp (виражений дробом 100). Отже, він свідчить, що зростання коефіцієнта тенденції інфляції в процентному співвідношенні знижує коефіцієнт тенденції зростання ВВП на 0,06%. Коефіцієнт інфляції тісно взаємопов’язаний з дисперсією інфляції; отже, остання може також служити як змінна величина інструментарію факторів нестабільності.Для перехідного типу економіки, який існує в країнах-кандидатах на вступ до ЄС, співвідношення уUS/y дорівнює приблизно 4, а log10 4 = 0,6. Отже, згідно з рівнянням Гомулки– Думаса фактор наздоганяння може забезпечити 3,4% поточного зростання ВВП. Для країн-кандидатів на вступ до ЄС з коефіцієнтом 1/Y у межах 20–25% та коефіцієнтом інфляції 10–15%. Згідно з рівнянням зростання коефіцієнт зростання ВВП буде перебувати у межах від 4,7% (при 1/Y = 20% і gp = 15%) до 5,8% (при 1/Y = 25% і gp = 10%). Подальше процентне збільшення коефіцієнта 1/Y на 5 одиниць до 30% приведе до збільшення коефіцієнта зростання на 6,8% і зменшення коефіцієнта інфляції на 7 одиниць, довівши її до 3%, а пізніше інфляція зросте до 6,9%. Однак після десятиліття зростання на 5–7% коефіцієнт yUS/y впаде з теперішнього рівня 4% до 3%, зменшуючи вклад у фактор наздоганяння на 0,7 і до 2010 р. знижуючи коефіцієнт зростання з 6,9% до 6,2%.

Ця задача не спрямована на те, щоб точно обчислити показник зростання певних періодів часу і певних країн. Мета цієї задачі – обчислення потенційного напрямку показника зростання на основі широкого та довготривалого переходу економіки країн певної групи від репрезентативного до середньорозвинутого та ринкового типу.