МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА І ДОСЯГНЕННЯ КРАЇН З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ (1989-1999)

Для того, щоб бути інвестиційно сприятливим та мати стабільне зростання, макроекономічне оточення має відповідати кільком критеріям. Перш за все, потрібно виділити ці критерії, а тоді використати їх для оцінювання прогресу, що відбувся у 25 країнах із перехідною економікою під час 1990-х рр.

Ці критерії, яким має відповідати макроекономічне оточення, є такими:

1) показник інфляції має в середньому коливатися від 10 до 40% з перспективою на те, що він впаде нижче 10 і залишатиметься в межах від 0 до 10%;2) загальний дефіцит державного бюджету необхідно зменшити з початкових 5% від ВВП до 30% (у більшості країн цей показник нижчий за 3% від ВВП) разом із високим показником коштів на політику активного балансу бюджету;

3) державний борг має бути стабільним і значно нижчим за показник 60% від ВВП;

4) загальні витрати уряду необхідно скоротити з показника доперехідного періоду, що становив 50–60% від ВВП, до показника, який коливатиметься в межах 30 – 40%;

5) офіційні резерви іноземної валюти мають дорівнювати хоча б чотирьом місяцям імпорту товарів та послуг, перевищувати сукупний (державний та приватний) короткотерміновий зовнішній борг і дорівнювати одній третині державного зовнішнього боргу;

6) пряме оподаткування (особливо податок на прибуток) має бути низьким, тобто разом із вкладом на соціальний захист воно звичайно становить менш ніж 20% від ВВП;

7) монетизація економіки має бути суттєвою і дорівнювати хоча б 30% від ВВП;

8) номінальний показник позики має бути нижчим за 20%, а реальний – нижчим за 10%.

Перші три критерії – це критерії Маастрихтської угоди. Вони не є незалежними. Якщо D – державний борг, Y – ВВП, P – рівень цін, а D – дефіцит бюджету, то фіскальна тривалість потребує, щоб співвідношення D до PY було сталим, а це означає, що:

, (1)

де В – показник інфляції; g – показник зростання коефіцієнта ВВП. Лівий бік рівняння (1) показує дефіцит бюджету як пропорцію ВВП, а співвідношення D/PY з правого боку рівняння відображає показник співвідношення боргу до ВВП.

Для більшості країн ЄС показник g переважно низький (близько 3%). Максимальний дефіцит бюджету 3% таким чином відповідає максимальному показнику боргу, що становить 60% лише у тому разі, якщо показник інфляції підтримується на рівні 2%. А в країнах із перехідним типом економіки цей показник буде значно вищим за 3%. Ті країни, які мають намір вступити до ЄГС, мають відповідати критеріям Маастрихтської угоди щодо інфляції та дефіциту бюджету, і, отже, рівняння (1) передбачає, що вони змушені будуть стримувати державний борг на рівні значно нижчому, ніж 60% від свого ВВП . Критерії (2, 4 та 6) також пов’язані між собою. Їх загальна мотивація – збільшення націо¬нальних заощаджень і покращення засобів для стимулювання праці та інвестицій. Критерій (5) спрямований на скорочення показника ризику обміну, а критерій (7) служить для того, щоб вказувати на те, що банківський сектор був дуже розвинений для виконання ролі посередника між заощадниками (загалом сім’ями) та інвесторами (переважно під¬приємствами).

Різницю між цими двома групами країн можна відстежити у табл. 2 та 3. Порівняно з країнами Центральної Європи та Балтики, показники інфляції і дефіциту бюджету країн СНД значно вищі, а показники державних видатків різко скоротились. Сукупні резерви збільшились до відповідного рівня у країнах Центральної Європи, але все ж залишаються дуже низькими у державах СНД. Спів¬відношення показника «великих грошей» до показника номінального ВВП було позначене стабільністю на доволі високих рівнях у країнах Центральної Європи та Балтики, але різко скоротилося, як і очікувалось, у період високої інфляції у державах СНД, де нині спостерігаються низькі показники. Незважаючи на ці істотні відмінності, значна конвергенція може відбутися між цими двома групами поряд із поліпшенням з часом ситуації в обох групах.