Інфляція: стан, причини, наслідки

Отже, у 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондів споживання підприємств i регулювання цін. Адміністративний контроль цін було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпів зростання цін”. Згідно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових підприємств у розмірі не більше 55% від ціни виробника. Але, як свідчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, ціни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, i знову підпорядкувати їх системі жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати.

Серед найбільш негативних наслідків того періоду слід відмітити:

серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки;

підривання схильності до заощадження практично у всіх економічних агентів;

руйнування на цій основі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці;

надмірну диференціацію населення, окремих галузей й регіонів за рівнем доходів.

Під впливом інфляції обсяги номінальних грошових доходів населення зростали, а його реальні доходи, у зв'язку з випереджаючим підвищенням роздрібних цін на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи індексації доходів не забезпечували компенсації втрат від гіперінфляції. Тільки у 1993 р. при зростанні цін на рік більш ніж у 100 разів реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект від запровадження урядом пільг на оподаткування доходів громадян стосовно малозабезпечених, багатодітних, чорнобильців, ветеранів та iн. теж був мінімальним, оскільки самі оподатковувані доходи населення були мізерні i не встигали за зростанням цін.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи інфляції, не посилити стагнації виробництва. Але вона не була вирішена належним чином. Відновити економіку за умов надмірних податків, які пригнічують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платників приховувати свої доходи, неможливо. Слід відмітити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток підприємств з 1993 року, стягався податок на доход підприємств. При цьому підприємства, за існування спеціального податку на фонд зарплати, були змушені фактично двічі сплачувати його, оскільки фонд зарплати є складовою частиною доходу.Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін, завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За відсутності ефективного контролю за формуванням доходів, більшість зусиль держави були сконцентровані на скорочуваному державному секторі. В результаті на фоні втрати державою значної частини доходів, які можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофінансування ліг на сектор, який поки-що був основою існування самої держави.

Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні й за 1996 рік склав біля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досягає 20%.

Отже, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед Україною, можуть бути вирішені тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності й поступовий підйом життєвого рівня є неможливим. Сучасний період с найважливішою фазою реформ. Останнім часом у цьому напрямі зроблено ряд кроків i найважливішим з них є введення у вересні 1996 року національної валюти-гривні. Це дало змогу в значній мірі стабілізувати грошовий обіг в країні.

Як міра, що має запобігти необумовленому зростанню заробітної плати на підприємствах, Кабінетом Міністрів у 1995 році було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв'язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може відбуватися тільки у межах iндекса місячної інфляції.