Інфляція: стан, причини, наслідки
Спочатку нашій економіці була властива інфляція витрат, оскільки випереджаючими темпами зростали ціни енергоносіїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля підвищення цін починалася з палива та сировини. Періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносiї було імпульсом для загального зростання цін й інфляції.
Підвищення підприємствами цін на власну продукцію, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку інфляційних процесів. При цьому типі інфляції зростання грошової маси є наслідком підвищення цін. Незважаючи на дедалі зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків з своїми постачальниками (криза неплатежів) i для видачі зарплати. В результаті склалася типова інфляційна спіраль: зростання цін веде до збільшення витрат (i в тому числі-зарплати), яке вимагає збільшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цін. Таким чином інфляція в Україні являє собою поєднання інфляції попиту та інфляції витрат, що значно ускладнює здійснення антиiнфляцiйної політики.
До листопада 1995 року рівень цін порівняно з груднем 1990 року зріс в Українi у 37 тисяч разів. Водночас з зростанням цін відбувалося падіння валютного(доларового) курсу українського карбованця.
Дані графіка свідчать про те, як місяць у місяць розвивався інфляційний процес, i, вiдповiдно, зростали середні оптові та роздрібні ціни. Це явище перетворилося на могутній каталізатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собівартості товарної продукції, що, в свою чергу, підштовхувало виробників до чергового підвищення цін. Оптові ціни особливо швидко зростали у паливній i хімічній промисловості, електроенергетиці, чорній металургії та машинобудуванні, а з роздрібних цим характеризувалися ціни на продукти харчування, які протягом багатьох десятиріч були штучно занижені й дотувалися з держбюджету. Взагалі раніше роздрібні ціни в Україні ніколи не зростали такими темпами, i це викликало справжній шок у основної маси населення.
Випереджаюче зростання оптових цін руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навіть припиняючи інвестиційні процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливі темпи зростання роздрібних цін руйнують соціальну сферу, пригнічують економічні інтереси людей до активної підприємницької та трудової діяльності, тобто діють у тому ж самому негативному напрямі.
Все це викликало таке явище, як неплатоспроможність більшості юридичних та фізичних осіб, незважаючи на безперервне накачування грошового обігу дедалі більшою масою паперових грошей. За оцінкою СБРР, за 1992 р. неплатежі в Українi становили 40% усього ВВП. У 1993 р. обсяги неплатежів продовжували зростати, викликаючи різке скорочення i навіть припинення товарного виробництва на багатьох підприємствах.В цих умовах монетарна політика НБУ перетворилася на потужний інфляційний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефіцит найпростішим шляхом-емісією вiдповiдної маси грошей. Вони були направлені на покриття готівкового попиту, бюджетні дотації, кредитування виробників i споживачів (включаючи i явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993 р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів й біля 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й інші галузі народного господарства-в березні того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення заліку взаємних боргів. Загальна сума емісії готівки за січень-квітень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разів перевищувало емісію за такий же період 1992 р. На протязі 1993 року монетарна маса збільшилася з 26 до 47,2 трилiона карбованців, тобто у 1,8 раза, ніж вона становила у попередньому році. Грошова емісія, як i ціни швидко вийшла з-під належного державного контролю.
Грошові знаки (купоно-карбованці), випущені в Украiнi на початку 1992 р. замість російського рубля почали катастрофічно знецінюватися. Бурхливе знецінення грошей підірвало виконання ними властивих їм ринкових функцій, i перш за все-стимулюючої. З'їдаючи фонди нагромадження i споживання, гіперінфляція загальмувала підприємницьку i трудову активність в країні.
Втративши контроль за емісією грошей, за рухом видатків та цін, грошового обігу i кредитних ресурсів, український уряд тоді так i не знайшов надійних регулюючих механізмів для активного впливу на інфляційні процеси та погашення їх негативного впливу на економічне i соціальне становище в країні.
Цінова та інфляційна спіраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пішла вгору. До кiнця 1993 р., коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випустити в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін. Девальвація карбованця набула катастрофічного характеру. В листопаді уряд адмiнiстративно запровадив його фіксований курс, що підхльоснуло активність тіньового валютного ринку.