Інфляція: стан, причини, наслідки

Викликана надлишковим попитом інфляція вимагає фіскаль¬них дій з боку уряду, які могли б сформувати бюджетний надли¬шок. Однак антиінфляційний ефект такого надлишку залежить від того, як уряд буде його використовувати.

1. Уряд може використовувати додаткові кошти для погашен¬ня боргу. Цей захід може знизити антиінфляційний вплив бюд¬жетного надлишку. Викуповуючи свої боргові зобов'язання у на¬селення, уряд передає свої надлишкові податкові надходження назад на грошовий ринок, викликаючи падіння ставки процента і стимулюючи таким чином інвестиції та споживання.

2. З іншого боку, уряд може добитись більшого антиінфляційного впливу свого бюджетного надлишку просто за рахунок ви¬лучення цих надлишкових сум, призупинивши їх наступне вико¬ристання. Вилучення надлишку означає, що уряд вилучає купівельну спроможність деяких розмірів із загального потоку доходів та витрат і утримує її. Якщо надлишкові податкові дохо¬ди не вливаються знову в економіку, то відсутня можливість ви¬трачання навіть деякої частини бюджетного надлишку, тобто ці кошти не створюють інфляційного впливу, який протидіє дефляційному впливу надлишку. Кейнсіанці вважають, що для корекції інфляції або спаду знач¬них масштабів необхідні дискреційні фіскальні заходи з боку кон¬гресу, тобто зміна податкових ставок, податкової структури і ве¬личини витрат.

Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання еконо¬мічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабіль¬ності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою проду¬маної грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним страте¬гічним цілям соціально-економічної політики держави: стабіліза¬ції сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Так¬тичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей.

Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змі¬нюватися відповідно до ситуації на ринку. Реакцією держави на економічну кон'юнктуру є альтернатива: політика «дорогих гро¬шей» — політика «дешевих грошей». Політика «дорогих гро¬шей» здійснюється зменшенням грошової пропозиції за умов ін¬фляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати су¬купний попит. Політика «дешевих грошей» здійснюється збіль¬шенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національ¬ному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стиму¬лювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.Головним суб'єктом монетарної політики держави є Націо¬нальний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошо¬во-кредитну діяльність комерційних банків. ,

У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи:

операції на відкритому ринку;

зміна рівня мінімальної резервної норми;

визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку - найбільш важливий метод, з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з ко¬мерційними банками, нефінансовими фірмами і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери.

Національний банк здатний збільшувати або зменшувати ре¬зерви в банківській системі і, таким чином, впливати на пропо¬зицію грошей.

Пропозиція грошей і попит на них, насамперед, впливають на номінальну відсоткову ставку. Водночас попит на реальні інвес¬тиційні товари - обладнання, споруди - в цілому визначається реальною відсотковою ставкою, яка дорівнює номінальній за відрахуванням темпів інфляції.

Отже, можна зробити важливий висновок. Наприклад, скоро¬чення грошової пропозиції призведе до зростання відсоткової ставки, що, в свою чергу, викличе скорочення інвестицій, а зна¬чить - сукупного попиту і ВВП. Але у довгостроковому періоді ефект відсоткової ставки інший. Скорочення грошової пропо¬зиції призведе до зниження інфляції і, таким чином, до уповільнення зростання номінального ВВП відносно реального. Це, в свою чергу, призведе також до скорочення реальної відсот¬кової ставки, зростання інвестицій та ВВП і, зрештою, - до ско¬рочення номінальної відсоткової ставки, оскільки вона визна¬чається темпом інфляції, який знизився. Але необхідно пам'ятати, що це може бути можливим лише після періоду високої відсоткової ставки.