Україна в міжнародній торгівлі діамантами і ювелірними виробами: оптимізація шляхів розвитку
35% - Київський ювелірний завод
15% - продукція іноземних компаній
20% - Вінницький, Харківський, Одеський і Львівський ювелірні заводи
30% - інші виробники.[15]
2.1. Негативні тенденції розвитку і керування ВЭД українських підприємств алмазогранильного комплексу як головна причина занепаду стратегічно важливої галузі
З метою підтримки вітчизняної діамантової галузі урядом був видано указ про створення компанії "Діаманти України". У неї повинні були увійти вінницький "Кристал" і київський "Ізумруд". Однак формальне створення компанії не спричинило реальних результатів.
Улітку 2003 року "Кристалом" був підписаний протокол про створення спільного підприємства з російсько-бельгійською компанією Smolensk Dіamond N.V., що поставляла алмазну сировину для вінницького підприємства. За умовами угоди частка закордонного партнера в СП складе не менш 30% статутного капіталу, українського - не менш 51%. Половина акцій Smolensk Dіamonds N.V. належить найбільшому російському виробнику діамантів - ОАО "Кристал" (Смоленськ). Хто є власником інших 50% акцій компанії, не розголошується. Передбачається, що це російська алмазодобувна компанія "АЛРОСА", представники якої неодноразово заявляли про свої наміри взяти участь у приватизації смоленського, гомельського і вінницького "Кристалів". [13]Однак не усі фахівці вбачають у подіях навколо вінницького "Кристала" російський слід. Є думка, що за Smolensk Dіamonds N.V. стойть відомий ізраїльський бізнесмен Лев Леваєв, що зв'язаний з компанією "Руіз Даймондс". Виходець з колишнього СРСР є найбільшим російським оператором алмазно-брильянтового ринку і великим гравцем на алмазній біржі в Тель-Авіві, що вважають самим великим ринком неогранених алмазів у світі. Як і у випадку з "Кристалом", партнером українського підприємства може стати хтось з нинішніх постачальників заводу. А на сьогоднішній день співпрацють з "Ізумрудом" ізраїльські фірми, контрольовані Левом Леваєвим. Ізраїльські компанії виявляли цікавість до українських гранувальних підприємств і раніш. У 2003 році найбільший ізраїльський експортер алмазів - компанія LLD Dіamond - виразила зацікавленість у придбанні вінницького "Кристала" і київського "Ізумруду". Ізраїльська сторона запропонувала Міністерству промислової політики України вивести ці підприємства зі складу ДАК для наступної приватизації. Але Мінпромполітики віддало перевагу російської компанії. Тепер же керівництво ДАК "Укрполіметали" має намір наполягати на проведенні прозорого приватизаційного конкурсу з продажу "Ізумруду".
Учасники ринку з недовірою відносяться до зацікавленості російського капіталу у ведучому українському гранувальному підприємстві. Потужності Smolensk Dіamonds N.V. значно перевищують потужності української сторони (10% в обсязі світового ринку проти 4%). У зв'язку з цим висловлювалися припущення, що росіяни бачать кінцевою метою не завантаження підприємства сировиною, а розмивши його активів. Цю версію підтверджує і той факт, що російський "Кристал" почав масштабну програму кооперації із шістьма алмазогранильными заводами Китаю одночасно зі створенням українсько-бельгійського СП. Але товар, одержуваний там, не йде ні в яке порівняння з вітчизняним. І тому, незважаючи на відносно високу зарплату українського гранильника (150-250 доларів), вони воліють ставити своє виробництво тут.
Те, що українське огранювання хоч повільно, але вірно переходить під контроль відомого ізраїльського бізнесмена, може свідчити про погодженість даного питання з українським керівництвом. Дійсно, за словами гендиректора "Кристала", президента Асоціації російських виробників діамантів Юрія Ребрика, питання про постачання алмазів для огранювання на заводи України на давальницькій основі (толлінг) обговорювалося на зустрічі президента Росії Володимира Путіна і російськими бізнесменами з президентом України Леонідом Кучмою і підприємцями України в 2003 році.[9] Про це також свідчить створення режиму повного сприяння для галузі. У березні 2003 року ВР ліквідувала ввізні мита на неопрацьовані і розколоті алмази (до цього вона складала 5% їхньої вартості).[10]
"Після розпаду Союзу в Україну не надійшло жодного алмазу", - заявив генеральний директор Київського ГП "Ізумруд" Віктор Марчук.[11] Спеціальним указом Борис Єльцин заборонив ввіз алмазної сировини в Україну. Пізніше, коли даний документ був відмінний, і сторони підписали Меморандум про спільну діяльність з російським монопольним алмазовидобудівником компанією "Алроса", українські підприємства все рівно залишилися відрізаними від російської сировини. Уникнути зупинки виробництва українським виробникам вдалося лише завдяки співробітництву з компаніями Бельгії й Ізраїлю. "Кристал" і "Ізумруд" на давальницьких умовах стали обробляти дрібні алмази, що поставляються їх бельгійськими й ізраїльськими партнерами. Однак у силу об'єктивних причин українцям стає усе складніше конкурувати з компаніями з Індії і Китаю. Причина: вартість обробки алмазів у цих країнах на 30-40% нижче, ніж в Україні через дешеву робочу силу і створеного місцевою владою податкового режиму. Саме тому в українських виробників, на сьогоднішній день контролюючих 4% світового ринку огранювання алмазів виникають складності з завантаженням заводів. Це, у свою чергу, може спричинити відтік фахівців за кордон. У цьому зв'язку менеджери заводу „Кристал” запропонували в першу чергу перейти на огранювання середніх і великих каменів. По їхніх підрахунках, це підвищить рентабельність виробництва не менш чим на 30%. Далі варто укласти договір з компанією, яка б забезпечила підприємство роботою. „Створюючи СП, ми претендуємо на елітну переробку, тому що клас наших граників високо котирується у світі й у Росії, що на пари з бельгійцями тримає лідерство в переробці великої і середньої алмазної сировини”, - упевнений генеральний директор ГП „Вінницький завод „Кристал” Юрій Мазур. Однак навряд чи не єдиною умовою функціонування підприємства, за його словами, є створення спільного підприємства з компаній, яка б гарантувала постачання сировини. „Нам не потрібна державна підтримка, нам потрібна структура, що уможливить доступ до алмазної сировини”, - прокоментував ситуацію пан Мазур.А ось цікава думка з цього приводу гендиректора Смоленського заводу "Кристал" Юрія Ребрика: „ .Через відсутність прямого доступу до алмазної сировини, дефіциту оборотних коштів, відсутності власної системи збуту готової продукції українські підприємства - Вінницький завод "Кристал" і Київський "Ізумруд" - не мають можливості бути самостійними гравцями на світовому ринку алмазів і діамантів.[12] Тому співробітництво з провідними компаніями світу є для них сьогодні оптимальним варіантом .” За його словами, здійснити даний проект вдалося завдяки більш ніж 30-літньому співробітництву підприємств, а також високій якості українського огранювання. „Крім того, проект є економічно взаємовигідним. Ми робимо різний товар: у Вінниці обробляють більш дрібні і дешеві алмази, виготовляти подібний товар в Росії невигідно. Але ринок вимагає різних виробів - від $100 до $100 тис. Тому ми будемо обмінюватися з вінницьким підприємством товаром для ювелірних виробів: вони нам дрібний, ми їм - покрупніше і подорожче, а реалізовувати під однією торговою маркою „Кристал”, - підкреслив Ю.Ребрик. Нагадаємо, що в той же час гендиректор Вінницького заводу "Кристал" Юрій Мазур одним з перспективних напрямків розвитку підприємства вважає "вихід" на обробку середніх і великих каменів, що цінуються в ювелірній промисловості вище всього. А віце-президент Російської асоціації виробників діамантів А.Эвоян говорить, що існуючі гранильні підприємства Росії завантажені усього на 80%, гендиректор гранувальної фабрики "Руиз Даймондс" (входить у холдинг ізраїльського диамантера Л.Леваева) В.Морозов вважає, що нині діючі виробництва можуть обробляти в два рази більше алмазної сировини, чим зараз.[13] Тобто, для створення умов, при яких алмазо-бриліантовый комплекс Росії міг би бути досить конкурентноздатним на світовому ринку відносини з країнами - колишніми республіками СРСР в Росії планують будувати так, щоб наявне там гранувальне виробництво (у Вірменії, Білорусії, Україні) розвивалося тільки на основі вигідного збуту туди російських алмазів і напівфабрикатів, тобто дрібної, нерентабельної для обробки в Росії сировини.