Україна в міжнародній торгівлі діамантами і ювелірними виробами: оптимізація шляхів розвитку

1 січня 2003 року близько 50 країн домовилися ввести глобальну систему контролю за торгівлею алмазами. Кімберлийский процес - міжнародна ініціатива, що перешкоджає залученню до легального обороту алмазів з конфліктних зон (їхній оборот оцінюється в 1-1,5% ринку). Кімберлийский процес одержав свою назву на честь містечка в ПАР, де пройшла перша конференція по конфліктним, або "кривавим", алмазам (ті, що добуваються в гарячих точках Африки, фінансуючи локальні війни на даному континенті). Одним з найважливіших аспектів Кімберлийского процесу є підвищення транспарентності в міжнародній алмазній торгівлі. Сертифікат буде супроводжувати кожну партію алмазів, що йде на чи експорт імпорт і підтверджувати, що дана партія має легальне походження. Видавати його будуть країни-учасниці "Кімберлийского процесу".[11]

Процес уже частково завершений, близько 60 країн оголосило про приєднання до договору. У їхньому числі й Україна. Це означає, що тепер всі алмази, що ввозяться і вивозяться з нашої країни, повинні мати відповідний сертифікат Кімберлийского процесу. 2003 року уряд України прийняв з цього приводу спеціальну постанову ([1]).

Виробники діамантів

Незважаючи на високу вартість світового виробництва діамантів, гранувальна індустрія невелика в порівнянні, наприклад, з харчовою чи автомобільною. Багато десятиліть світ взагалі обходився одним-двома гранувальними центрами. З початку XX століття з всім африканським і бразильським видобутком алмазів справлялися Амстердам і Антверпен, де вироблялося близько 90% усіх діамантів. Після першої світової війни з'явилися гранувальні фабрики в США, ПАР, Франції й Англії, однак обсяги виробництва були невеликі. Конкурували два основних центри: Антверпен і Амстердам. І от у 1925-1926 р. Голландський уряд увів ряд обмежень на гранувальні фірми щодо податків і митних зборів і за кілька днів відбувся перехід гранильників з Амстердаму в Антверпен - останній до 1930 р. став головним виробником діамантів і зберіг своє положення до 50-х років. У 1960-х рр. одержала розвиток гранувальна промисловість Ізраїлю, а в 80-х - гранувальна справа в Індії. [4, с.76]Як повідомляє газета "Чжунго цинняньбао" ("Китайська молодь"), у міру швидкого удосконалювання технології обробки алмазів і підвищення рівня життя населення Китай стає найбільшим в Азії споживачем діамантів і 5-м найбільшим у світі ринком діамантової продукції. У 2003 році Китай імпортував неопрацьовані алмази загальною вагою в 11,44 млн. каратов. У січні-вересні 2004 року китайський експорт оброблених алмазів досяг 788 млн. дол. США. В 2005 р. цей показник перевищив 1 млрд. дол. США, повідомляє Агентство Синьхуа.

Найбільшої країною-імпортером діамантів і ювелірних виробів з ними для Ізраїлю за період січень-травень 2003 року були США, у які направлялося 58,1 відсотка від загального обсягу експорту. На другому місці була Великобританія - 12,7 відсотка, на третьому - Швейцарія (9,7 відсотка)[7].

У Бельгії не дуже багато гранильників, там в основному займаються торгівлею алмазами, а от в Ізраїлі їх 20 000, в Індії - цілий мільйон. Але при цьому загальний обсяг робіт у сумарному вираженні в Ізраїлі й Індії приблизно той самий. Тобто висококваліфіковані гранильники-ізраїльтяни в сукупності видають продукцію на ту ж суму, що і їхні індійські колеги, яких у п'ятдесят разів більше і кваліфікація яких значно нижче[8].

В даний час найбільшими центрами виробництва діамантів є Бомбей (Індія), Раман Ган (пригород Тель-Авіва, Ізраїль), Нью-Йорк (США), Москва і Смоленськ (Росія), Антверпен (Бельгія). Усі вони дотримують визначеної спеціалізації. Крім того, в останні роки склалися другорядні центри огранювання в Таїланду, Китаї, Малайзии, В'єтнаму. По спеціалізації гранувальні центри можна розділити на дві групи. До першої відносяться центри в США й Індії, що не мають конкурентів. До другої групи відносяться Ізраїль, Росія, Таїланд, Бельгія, ПАР. Їхній продукти перекриваються в більшому чи меншому ступені, тому тут існує тверда конкуренція за сировину і ринки збуту.[4,с.77]

Коротко розглянемо особливості гранувальних центрів. Нью-Йорк виробляє особливо великі діаманти (2-10 карат) високої вартості. Робітників тут небагато - близько 350, але висока вартість сировини забезпечує високий річний оборот. Ряд фірм, наприклад Lazare Kaplan International та Hafsen Stein мають філії в "дешевому" штаті Пуерто-Ріко.

Нью-Йорк - найдорожче місце в світі по виробничих витратах. Вартість обробки (від $50 до $100 за карат алмаза) викликана високими зарплатами - у середньому $12000 на місяць. До найбільших гранувальних фірм США належать, крім двох згаданих, також RDT(Laub), Schachter Leo, Star, Goldberg Glick.

Антверпен спеціалізується на великих високоякісних діамантах (від 0,5 до 3 каратів). Раніш вироблялася більш широка гамма діамантів, однак конкуренція з боку Ізраїлю, Росії, Таіланду привела до того, що за 20 років виробництво діамантів в Антверпені скоротилося в 4 рази. Зараз там трудиться близько 500 чоловік, зарплата - біля $2000 на місяць. Вартість обробки складає $25-50 за карат алмаза. Роль Антверпена як виробничого центра скоротилася, зате зросла як координатора виробництва (багато бельгійських підприємців організували фабрики в інших країнах, наприклад, в Росії, Таїланді, В'єтнамі) і торгові центри. Найбільші гранувальні фірми Антверпена – Steinmets (Benny and Danny), Rosy Blue, Star Diamond Wechsler, Eurostar, Pluchenik, Arslanian,Evens, Jayam.