Особливості менеджменту в економічно розвинутих країнах

Управління виробництвом більшості японських фірм основане, як і в інших економічно розвинутих країнах, на дивізіональній організації. Однак у японських компа¬ніях управління більш централізоване, внаслідок чого ви¬робничі відділення на перший погляд менш самостійні при вирішенні виробничих питань. Але централізованість тут поєднують з особливим стилем управління, суттєвими елементами якого є погодженість і координація дій усіх ієрархічних ланок, розроблення і прийняття рішень пі¬сля їх детального обговорення та схвалення виконавчою ланкою. Внаслідок цього сформувався специфічний япон¬ський симбіоз ініціативи виконавців і твердої лінії вищо¬го керівництва фірми, який ґрунтується на груповому прий¬нятті рішень і передбачає:

- участь середнього рівня у розробленні рішень шля¬хом погодження і обговорення проектів з керівниками і з персоналом відповідних відділень;

- дотримання принципу одностайності у прийнятті рішень;

- відсутність чітких посадових інструкцій, які ви¬значають обов'язки працівників, оскільки зміст їх діяль¬ності може змінюватися і вони зобов'язані вміти викону¬вати будь-яку роботу в межах своєї компетенції.

Пересічна японська фірма постійно адаптується до нав¬колишнього середовища, враховуючи всі можливості для виживання в перспективі, переважно за рахунок запрова¬дження передових техніки і технології. Отже, в основі японської моделі менеджменту - орієнтація на активіза¬цію колективу, індивідуальний успіх, що спирається на колективні зусилля (рис. 1.9).

Особливе місце в японському менеджменті посідає стра¬тегічне управління. Сформувалося воно тут набагато ра¬ніше, ніж в Америці чи Західній Європі, і застосовується значно ширше.

Основним у системі стратегічного управління є визна¬чення цілей, на підставі яких здійснюють довгострокове планування. Серед них виокремлюють:

- базові цілі (обсяг продажів, прибуток і темпи їх зростання, частка на ринку, структура капіталу, дивіден¬ди, ціна акцій, компенсація працівникам (заробітна пла¬та), рівень якості продукції);

-• базова політика (зростання, стійкість, одержання прибутку, соціальна відповідальність);

- оперативні цілі (завдання з доданої вартості, продук¬тивність праці, інвестиції на одного працюючого, коефі¬цієнт оборотності капіталу, політика щодо зниження витрат).

Довгостроковий план японської компанії (на період більше 5-ти років) досить деталізований і, як правило, пе¬редбачає: цілі компанії загалом; прогнозування середови¬ща й аналіз конкуренції; аналіз сильних і слабких пози¬цій компанії; прогнозування майбутнього компанії; проб¬леми і можливості компанії; цілі та стратегію компанії загалом; вертикальну інтеграцію; розроблення нового про¬дукту; проектування нового ринку; закордонну діяльність; посилення ринкової конкурентоспроможності; план зни¬ження витрат; інформаційну систему; придбання; дослі¬дження і розроблення; план виробництва; капітальні вкла¬дення; інвестиції в дочірні підприємства; план матеріаль¬но-технічного забезпечення; планування праці; навчання працівників і розвиток системи управління; соціальне за¬безпечення зайнятих; ставлення до галузі; планування або

організацію; виявлення можливих втрат І вигод; оцінку фінансових потоків; оцінку платіжного балансу; ситуа¬ційні плани для несприятливих ситуацій.

Довгостроковий план є основою «триєдиного» плану, до якого належать середньостроковий (на 3 роки) та річ¬ний плани. Середньостроковий план містить такі показ¬ники: цілі торгівлі, прибутку і капіталу; найважливіші пункти діяльності; план якісних змін. Річний план - це конкретизація дій фірми та її підрозділів на кожен рік у межах трирічного планового горизонту. Особливістю ув'язу¬вання середньострокового і річного планів є щорічне лан¬цюгове пересування планового горизонту - уточнення по¬казників наступного трирічного плану за результатами ви¬конання річного плану у звітному періоді.