Динаміка норм банківських резервів в Україні

Політика обов'язкових резервних вимог — один із класичних ін-струментів, за допомогою якого центральні банки регулюють гро¬шовий ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в заздалегідь установлених межах збіль¬шення сукупної грошової маси й окремих її агрегатів. Дія цього ме¬тоду полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої коме¬рційні банки зобов'язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.

Обов'язкові резервні вимоги вперше були застосовані у Сполу¬чених Штатах Америки. Створена у 1913 р. Федеральна резервна система передбачала, що банки резервують частину залучених кош¬тів (депозитів) у встановленій нормі на рахунках у федеральних ре¬зервних банках. Спочатку обов'язкове резервування мало досить вузьку мету — формування страхового фонду для виплати депози¬тів. Ураховуючи функціональне призначення резервних вимог, Рада керуючих Федеральною резервною системою не змінювала норму обов'язкового резервування до середини 30-х років. Зі створенням у різних країнах розвинутої системи страхування (гарантування) де¬позитів страхова функція обов'язкових резервних вимог поступово втрачає своє значення.[19, 43]

Сучасне трактування обов'язкових резервних вимог передбачає їх використання центральними банками у кількох напрямах.

Резервні вимоги використовуються центральними банками для розв'язання макроекономічних довгострокових завдань стабілізації грошового обігу та регулювання обсягів грошової пропозиції (ма¬си), тобто як інструмент монетарної політики. Резервування частини коштів, залучених банками, спрямоване на обмеження їхньої мож¬ливості збільшувати грошову пропозицію.

Однією із функцій банків є створення грошей. Центральний банк створює так звані сильні гроші, або грошову базу, через готівкову та кредитну емісію. Грошова база складається з готівки, що перебуває в обігу поза банківською системою, а також із резервів комерційних банків (резерви на рахунках у центральному банку й готівка в касах банків). Грошову базу (МВ) можна визначити так:

МВ = С + R,

де С — готівка в обігу; R — банківські резерви.

Комерційні банки створюють гроші в процесі депозитно-кредитної експансії, коли приріст депозитів в одному з банків приз¬водить до мультиплікативного збільшення сукупної грошової про¬позиції (маси) в масштабах всієї економіки. Складовими грошової пропозиції є депозити економічних суб'єктів (підприємств, органі¬зацій, населення) в комерційних банках, якими вони у разі необхід¬ності можуть користуватися, й готівка, що перебуває в обігу поза банківською системою. Грошову пропозицію (масу) (МS) можна ви¬значити за формулою:

Мs = С + D,

де С — готівка в обігу, D — депозити в комерційних банках.

Як видно із наведених формул (1 і 2), готівка в обігу є безпосе-редньою частиною і грошової бази і грошової пропозиції, тоді як банківські резерви тільки впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей.

Схематично грошову базу і грошову пропозицію зображено на рис.1.2.

готівка резерви

грошова база

(МВ)

грошова

пропозиція готівка депозити