Динаміка норм банківських резервів в Україні

Кінець 1994 р. знову був позначений інфляційним сплеском. За середньомісячного індексу цін споживчого ринку в 1994 р. 114,7 % індекс цін становив у жовтні 122,6 %, у листопаді — 172,3 %. З ме¬тою уповільнення темпів інфляції Національний банк вживає низку рестрикційних заходів: установлює найвищу за весь час свого існу¬вання офіційну облікову процентну ставку — 300 % річних, уводить для комерційних банків «кредитні стелі», які обмежують їхню кре¬дитну діяльність на рівні заборгованості за позичками станом на 25 жовтня, й одночасно зобов'язує комерційні банки сформувати додаткові обов'язкові резерви у розмірі 20 % від суми пролонгова¬них та прострочених позичок. Отже, НБУ одночасно намагається через механізм резервних вимог ще й стимулювати підвищення яко¬сті кредитного портфеля банків.

Жорстка монетарна політика НБУ дала змогу вже на початку 1995 р. знизити індекс цін споживчого ринку у січні до 121,2 %, у березні — до 111,4%, а також відмовитися від використання над¬звичайних заходів монетарної політики, зокрема від додаткових ре¬зервних вимог.

У 1995 р. до механізму обов'язкових резервних вимог вносяться деякі зміни. З метою розвитку ринку державних цінних паперів Наці¬ональний банк дозволяє комерційним банкам, які на той час були єди¬ними покупцями на цьому ринку, скорочувати суму обов'язкових ре¬зервів на суму придбаних облігацій внутрішньої державної позики. В Україні швидкими темпами розвивається ринок державних цінних паперів. Ураховуючи високий рівень дохідності облігацій, своєчасне погашення емітентом боргових зобов'язань, державні цінні папери перетворюються в один із найпривабливіших банківських активів. Усе це дало змогу Національному банку поступово відмовитися від пільг, пов'язаних з облігаціями, у формуванні резервних вимог. Одно¬часно Національний банк, намагаючись стимулювати інвестиційну активність банків, дозволяє їм зменшувати обов'язкові резерви на су¬му довгострокових інвестиційних кредитів, наданих за рахунок само¬стійно мобілізованих ресурсів. Проте, як показала практика, для акти¬візації інвестиційної діяльності банків такої пільги недостатньо.

Індекс цін споживчого ринку у 1995 р. становить 286,6 %, що ви¬значає і відповідний рівень процентних ставок, і структуру залучених банками коштів за строками, і тривалість строків залучення коштів. Середньозважені процентні ставки комерційних банків на кінець 1995 р. становили за кредитами 105%, а за депозитами — 49,5%, частка строкових депозитів у національній валюті у сукупній грошо¬вій масі дорівнювала 8,5 %, а довгострокових кредитів, наданих ко¬мерційними банками суб'єктам господарювання, — 10,5 %.

Установлені для комерційних банків пільги щодо інвестиційних кредитів призвели навіть до деяких негативних наслідків. Зокрема, банки почали маніпулювати складом своїх кредитів, прагнучи деяку частину виданих кредитів перевести до категорії пільгових, за якою Національний банк надавав пільги з резервних вимог. Усе це спри¬чинило значне збільшення контрольної роботи з боку Національно¬го банку.

Згідно зі світовим досвідом основою для розвитку інвестиційних процесів є стійке зниження інфляційних очікувань. Проте монетарна (фінансова) стабільність не є єдиною і достатньою умовою для зро¬стання інвестиційної активності. Вирішальна роль належить ефекту взаємодії монетарної, бюджетної, податкової та структурної політики.

Упродовж 1995-1996 рр. НБУ не вносив кардинальних змін у механізм резервних вимог. Норма залишалася на рівні 15 % від суми коштів, залучених комерційними банками у національній валюті. Водночас із метою підтримання української валюти, підвищення привабливості заощаджень у національній валюті Національний банк поступово вводить обов'язкове резервування коштів, залуче¬них в іноземній валюті: поступово розширюється коло залучених коштів, на які поширюються резервні вимоги, підвищується норма резервування. За депозитами в іноземній валюті дозволяється ство¬рювати резерви в іноземній валюті і зберігати на коррахунку Націо¬нального банку України в одному з банків Нідерландів.Згідно із механізмом резервних вимог, який було затверджено Національним банком наприкінці 1996 р., для банків з 1 квітня 1997 р. була встановлена єдина норма резервних вимог у розмірі 15 % від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті незалежно від джерел та строків залучення. Новим було й те, що банки створюють обов'язкові резерви тільки в національній ва¬люті й зберігають їх на коррахунку в Національному банку. Форму¬вання обов'язкових резервів тільки у національній валюті спрямо¬ване на те, щоб загальмувати небажане зростання вкладення грошей в іноземну валюту.[1, 44-46]

У 1998 р. ситуація на грошовому ринку України продовжувала погіршуватися. Уряд проводив недостатньо виважену політику від¬носно розвитку ринку державних цінних паперів. У зв'язку з погли¬бленням кризи на світових грошових ринках продовжувався відплив капіталу з України. Країна не отримувала зовнішнього фінансування (кредитів МВФ і Світового банку). Наприкінці літа почалася стрім¬ка девальвація гривні, поштовхом для якої стала криза на російсь¬кому грошовому ринку. Тому, з метою послабити негативні впливи на грошово-кредитний ринок наслідків кризи у Росії (серпень 1998р.) НБУ ввів щоденний контроль за формуванням комерційними банками обов’язкових резервів, підвищивши їх норматив з 15 до 16,5 %. [4, 141]